Надмірна лібералізація виборчого законодавства у частині фінансування кампанії кандидатів та партій, відсутність належного моніторингу обігу коштів учасників виборів провокує їх непрозорість. Центральна виборча комісія лише вибірково здійснює перевірку надходження, обліку та використання ресурсів виборчих фондів. Крім того, недобросовісна анонімна агітація, підкуп виборців, фінансування членів виборчих комісій «в конвертах», «джинса» в медіа стали можливими через відсутність дієвих механізмів перевірки фінансових операцій суб’єктів виборчого процесу.

Громадськість позбавлена відкритої інформації щодо джерел фінансування кандидатів і партій, якщо суб’єкти виборчого процесу з власної волі не готові її оприлюднювати. Довіри до даних, які все ж потрапляють до інформаційного простору мало, адже практика організації українських кампаній, до прикладу, не передбачає офіційного працевлаштування чи укладання трудових угод з агітаторами, працівниками штабів або спостерігачами. Першоджерелом цієї проблеми є традиційне ухиляння від сплати «зайвих» податків. Крім того, в арсеналі політиків є і позазаконні методи агітації, як то підкуп виборців, або ж прихована агітація в медіа – «джинса». Сума такого типу витрат є доволі вагомою, а їх зміст – суперечить українському законодавству, тому кандидати не зацікавлені в оприлюдненні інформації щодо більшості статей. Не менш закритим залишається фінансування членів виборчих комісій суб’єктами виборчого процесу. У зв’язку з тим, що оплата праці здійснюється за кошти державного бюджету, але сума компенсації є надзвичайно низькою, це негативно впливає на мотивацію громадян брати участь у роботі комісій. Тому суб’єкти виборчого процесу неофіційно «доплачують» власним членам комісій. Така інвестиція може розцінюватись і як підкуп члена комісій, адже законодавством подібий тип фінансових витрат не передбачено. Втім, через масовість явища суб’єкти виборчого процесу не зацікавлені у розголошенні цієї проблеми.

Можливості перевірити транзит ресурсів від першоджерела до політичної сили, а згодом – до виборчого фонду, не існує. Відповідна система провокує поглиблення політичної корупції в країні та підзвітність новообраних депутатів не виборцям, а великим фінансовим спонсорам. Кандидати досі не мають жодної мотивації залучати ресурси громадян, оголошувати збір коштів на фінансування кампанії та мобілізувати таким чином власних виборців.

Зважаючи на оголошену проблему, виникла потреба провести «громадський контрольний замір» щодо вартості кампанії кандидатів та відповідності їх звітів реальним витратам. Громадянська мережа ОПОРА за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем започаткувала пілотний моніторинг витрат кандидатів, щоб оцінити налужний рівень прозорості фінансування, структуру витрат та роль матеріальних інвестицій у виборах. В результаті організація дійшла до таких висновків:

• Роль грошей у виборах в Україні є, якщо не вирішальною, то досить вагомою. Перемогу в округах, які спеціально досліджувала організація отримали ті кандидати, що найбільше витратили коштів на кампанію.
• Всі без винятку кандидати витратили в декілька разів більше коштів, ніж задекларували прибутків за 2011 рік. Крім того, жоден з них не організовував широкомасштабних кампаній збору коштів з населення, тому походження фінансів є вкрай непрозорим та корупціогенним у політичній перспективі для народних депутатів.
• Структура витрат кандидатів залежить від специфіки округу: регіон (Захід, Схід, Центр), щільність населення, сільська чи міська переважає місцевість, рівень релігійності та освіти виборців, доступ до ЗМІ.
• Жодних наслідків для кандидатів, які надавали у підсумкових деклараціях Центральній виборчій комісії недостовірні дані про витрати на кампанію немає. З одного боку, вибіркові перевірки банківських проплат із виборчого фонду кандидатів на агітаційні заходи не можуть забезпечити встановлення правдивої інформації, з іншого – юридичної відповідальності за порушення правил фінансування також не передбачено.