Передвиборча кампанія поділялася на неофіційний та офіційний етапи, які  розмежовувалися датою початку виборчого процесу відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» (30 липня 2012 року). Через неурегульованість виборчого законодавства, політичні партії протягом 4-х місяців перед офіційним початком виборів активно проводили передвиборчу агітацію за рахунок необмежених тіньових виборчих фондів. Кошти, витрачені до моменту офіційної реєстрації та отримання статусу суб’єкта виборчого процесу, належним чином не обліковувалися та не підлягають публічному звітуванню. Кандидати та партії зловживали відсутністю законодавчого регулювання неофіційного етапу виборів, вдаючись до сумнівних форм агітації (непрямий підкуп виборців, функціонування виборчих псевдо благодійних фондів тощо).

Політичний контекст передвиборчої кампанії стосувався ув’язнення лідерів опозиції Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики», проведення Чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012», реалізації соціальних ініціатив Президента України та Уряду. Акція «Україна без Януковича», під час якої організатори збирали підписи громадян під судовим позовом до Президента України, також мала яскраво виражений виборчий підтекст. Наприкінці виборів актуальності набули перемовини між ВО «Батьківщина» та партією «УДАР» щодо узгодження єдиних кандидатів у одномандатних виборчих округах. Парламентські вибори в Україні характеризувалися гострим протиставленням влади та опозиції, що ускладнювало процес прямих публічних дискусій між їх учасниками. 

Окремі політичні сили організовували обговорення та презентації проектів своїх передвиборчих програм (ВО «Батьківщина», Партія регіонів, КПУ). Найбільш системно у цьому напрямку працювало ВО «Батьківщина». Втім, заходи часто мали формальний характер та не передбачали дієвих механізмів врахування пропозицій громадськості.

Політичні партії та кандидати у одномандатних виборчих округах використовували усі можливі форми передвиборчої агітації та взаємодії із виборцями. Найпоширенішими стали зовнішня та медійна реклама, наметові мережі,  мобільні агітаційні пункти та мобільні громадські приймальні, масові вуличні заходи, зустрічі із трудовими колективами тощо. Загальнонаціональні лідери політичних партій-суб’єктів виборчого процесу масово відвідували регіони, що суттєво підвищувало динамічність передвиборчих кампаній на місцях. Подібність агітаційних стратегій та передвиборчих технологій, які застосовувалися на загальнонаціональному рівні, у певній мірі компенсувалися нестандартними підходами кандидатів до ведення кампанії в одномандатних округах.

Позитивним проявом останніх двох місяців виборчої кампанії стало більш активне використання прямих форм взаємодії із виборцями (зустрічі із виборцями, кампанія «від дверей до дверей», зустрічі із трудовими колективами). Громадянська мережа ОПОРА до негативних характеристик парламентської кампанії відносить наявність «замовних» матеріалів у ЗМІ, надання партіями та кандидатами безоплатних товарів та послуг виборцям, масове залучення державних службовців до агітаційних заходів. Ці порушення міжнародних стандартів демократичних виборів суттєво вплинули на кінцеві результати виборів.

Найбільш резонансною подією останніх тижнів кампанії став процес узгодження єдиних кандидатів між ВО «Батьківщина» та партією «УДАР». Одна з політичних сил, які декларували свою опозиційність, повинна була зняти кандидататів в одномандатних мажоритарних округах на користь іншого, з більшим рейтингом. Втім, цим політичним партнерам не вдалось знайти компромісу в межах всієї країни. У ряді регіонів відмовилися від балотування кандидати від Партії регіонів, що визначалося більш високими рейтингами інших лояльних до влади кандидатів. Як і у випадку із висуненням кандидатів, прийняття рішень політичними партіями щодо скасування їх реєстрації відбувалося у закритому режимі. Цей процес засвідчив глибоку кризу внутрішньопартійної демократії, оскільки члени партій та ширші суспільні групи не мали реальних механізмів впливу.

ТИПОВІ ПОРУШЕННЯ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РЕЗУЛЬТАТИ ГОЛОСУВАННЯ

Завдяки роботі 225 довготермінових спостерігачів та 26 координаторів ОПОРА зібрала і опрацювала інформацію щодо найбільш поширених порушень, до яких вдавалися кандидати і політичні партії протягом кампанії. Негативний рейтинг очолив адміністративний ресурс як форма незаконної участі та впливу посадових осіб на виборчий процес. Таких інцидентів зафіксовано 457 у всіх областях України, найбільше – Харківській, Херсонській, Донецькій, Київській, Одеській і Луганській. На другому місці підкуп виборців як метод незаконного матеріального стимулювання виборців – 366 інцидентів. Найбільше фактів виявлено в Одеській, Херсонській і Тернопільській областях. Третє місце займає перешкоджання політичній діяльності кандидатів та партій – 302 випадки. Серед інших порушень: факти незаконної агітації, силовий ресурс як метод впливу правоохоронних органів на виборчий процес, тиск на ЗМІ. Належної реакції з боку правоохоронних органів та ЦВК, суб’єктів виборчого процесу на системні зловживання, на жаль, не було. Саме фактор безкарності, а не законодавчі прогалини спонукали суб’єктів виборчого процесу послуговуватись незаконними методами ведення кампанії.

Спостерігачі ОПОРИ оцінили якість виборчого процесу на основі українського законодавства, міжнародних стандартів і практик. Організація визначила, чи були вибори конкурентними, демократичними, а результати справедливими та відповідними волевиявленню громадян.

ПОРУШЕННЯ НАПЕРЕДОДНІ ВИБОРІВ

Ще до офіційного старту виборчого процесу в Україні ОПОРА заявляла про передчасне розгортання агітаційної кампанії партій і потенційних кандидатів. Фактично з моменту утворення одномандатних виборчих округів (квітень 2012 року), окремі політики та бізнесмени почали широкомасштабні кампанії з підвищення власної впізнаваності серед виборців. Оскільки формально виборчий процес тоді ще не розпочався, законодавчі заборони та обмеження щодо форм і методів політичної діяльності не діяли. Окремі політики активно застосовували різні форми підкупу, а саме прямий, тобто грошовий, та непрямий – через роздачу товарів, робіт і послуг. У цей період активно діяли численні псевдоблагодійні фонди, робота яких спрямовувалась на виборців у межах округу, в якому планував балотуватись кандидат. Численні благодійні акції, безкоштовна роздача продуктових наборів, ліків та інших матеріальних цінностей, вручення грошових допомог та стипендій, закупівля обладнання для соціальних та освітніх закладів використовувалось як метод агітації. Спостерігачі ОПОРИ відзначають неефективність законодавчих обмеженьщодо підкупу виборців, який масово застосовувався кандидатами. Законодавчі прогалини загострюють пасивність правоохоронних органів щодо розслідування фактів.

Непоодинокими стали факти використання державних та місцевих бюджетів і програм на підтримку потенційних кандидатів. Діючі народні депутати, посадовці центральних та місцевих органів влади, політики, наближені до влади, у своїй виборчій кампанії видавали результати поточної діяльності органів влади з розв’язання соціально-економічних проблем громадян за особисті досягнення. Досить часто, такими методами послуговувались політики, які не мали прямого відношення до органів влади, але негласно ними підтримувались. Внаслідок масштабного використання адміністративного ресурсу в інтересах окремих партій та кандидатів, можливості для конкурентної та відкритої політичної боротьби між учасниками виборів є вкрай обмеженими. Спостерігачі ОПОРИ неодноразово фіксували порушення принципу рівності виборчих прав, що підірвали довіру до виборчого процесу з боку українського суспільства та міжнародної спільноти. Ще задовго до офіційного старту виборчої кампанії в Україні, посадові особи органів місцевої влади активізували діяльність, спрямовану на популяризацію та підтримку в регіонах кандидатів і партій – потенційних учасників виборів до Верховної Ради. Найбільш розповсюдженим явищем, зафіксованим спостерігачами Громадянської мережі ОПОРА, стало цілеспрямоване використання чиновниками владних повноважень та ресурсів для здійснення агітації в інтересах окремих кандидатів чи політичних сил. Поряд з тим, набуває поширення практика використання різного роду соціальних ініціатив, які реалізовуються за бюджетні кошти, для рекламування конкретних політиків чи партій.  

ПОРУШЕННЯ ПІД ЧАС КАМПАНІЇ

Протягом 90 днів виборчої кампанії громадські спостерігачі систематизували інформацію про порушення, щоб згодом ранжувати найбільш поширені та впливові на результати виборів. Найбільш поширеним порушенням ставадміністративний ресурс (457 факти),  на другому місці підкуп виборців (366 випадки), далі– перешкоджання політичній діяльності кандидатів (302 факти) і недобросовісна агітації (268 рази). Незаконний вплив правоохоронних органів та тиск на ЗМІ зфіксовано 26 разів і, відповіно, 18.  Останні випадки хоч і не були чисельними, втім, впливали на результат виборів в окремо взятому окрузі.

Підкуп виборців

Українська практика застосування мажоритарної складової виборчої системи значною мірою заохочувала кандидатів вдаватися до підкупу. Потенційні суб’єкти виборчого процесу віддавали перевагу непрямій його формі – розповсюдження товарів, послуг, робіт, інших матеріальних благ серед виборців. Самодостатнім і формально законним інструментом для політичного меценатства стали спеціально створені «під кандидатів» благодійні фонди. Їх діяльність зводилась до передачі матеріальних цінностей чи послуг бюджетним установам (закладам освіти, медицини, культури, соціальної сфери) та цільовим групам населення (учнів, батьків, пенсіонерів, медичних працівників, молоді, вчителів, духовенства). Фонди долучались до проведення святкувань і масових соціально-культурних заходів, під час яких, наприклад, вручали відзнаки та призи. До вмісту подарунків додавались матеріали, листівки, буклети з елементами прихованої агітації. Незаконний метод агітації використовували народні депутати, посадовці різних рівнів, підприємці. Типовими ознаками передвиборчого псевдоблагодійного фонду були: 1) нетривалий період активної діяльності –заснований або почав активно працювати лише протягом останнього року; 2) відсутність чіткої публічної стратегії роботи фонду – розмитість цільової аудиторії і невизначеність напрямків діяльності; 3) непублічний характер управління і фінансування організації; 4) надмірна медійна активність.

Відповідно до ч. 13 ст. 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України» забороняється проводити передвиборчу агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Попри це чимало політиків та партій нехтували такими заборонами та здійснювали непрямий підкуп виборців. Дещо рідше кандидати застосовували прямий підкуп виборців, а саме роздачу грошей виборцям напряму. Це було пов’язано з тим, що така форма підкупу є більш фінансово затратною, а відповідальність за таке порушення – кримінальна[63]. З метою контрою за голосуванням виборців порушники законодавства спонукали громадян до участі у різного роду схемах фальсифікацій, як от демонструванні правильно заповненого бюлетеня в приміщенні для голосування та передачі бюлетеня третій особі.

В Україні не існує усталеної судової практики щодо ідентифікації явища підкупу та встановлення всіх обставин порушення. Судові інстанції в різних регіонах приймали контраверсійні рішення щодо тотожних за змістом інцидентів. Політичні партії не створили, або не були вмотивовані вдаватись до дієвих механізмів впливу на власних кандидатів, які вдаються до підкупу. Із наближенням дня голосування безкарність кандидатів призвела до більш гострих проявів проблеми – купівля голосів виборців за гроші. Враховуючи складні соціально-економічні обставини життя в Україні, чимало виборців спокусились на пропозицію продати свій голос. Прямий і непрямий підкуп виборців поставили під сумнів проведення чесного та вільного волевиявлення, і як наслідок, вплинули на результати виборів.