Громадянський рух ЧЕСНО оприлюднив результати перевірки кандидатів у депутати, які балотуються у мажоритарних округах на відповідність до критеріїв доброчесності. Пропонуємо головні результати та висновки щодо того, чи має мажоритарна система відповіді на ключові питання в контексті виборів та очікуваних від них змін.

Ухвалюючи "мажоритарні" вибори у новому виборчому законі, депутати оголосили, що тепер у парламент потраплять люди, які зможуть тримати прямий зв’язок з виборцями, які будуть незалежними під партій, а відтак, запропонують суспільству нову якість політики.

Моніторинг руху ЧЕСНО показав, що ці тези вельми сумнівні.

Депутати-мажоритарники не є якісно кращими від депутатів списочників.

Аналітики проаналізували 1952 кандидати у депутати, які балотуються на 225-ти округах на відповідність до критеріїв доброчесності, перевіривши висуванців від найрейтинговіших політичних сил, а також кандидатів-самовисуванців, які, на думку регіональних експертів, мають найбільше шансів потрапити до парламенту.

Відтак, з проаналізованих 1952 кандидатів у депутати 675 не відповідають критеріям доброчесності. Щоправда, це не означає, що порушники – лише вони. Просто у відкритих джерелах про багатьох людей просто немає інформації.

Таблиця 1. Кого перевіряв рух ЧЕСНО

Третина кандидатів-мажоритарників, які за своїми моральними та політичними якостями навіть близько не підійшли би до політики у якоїсь з країн ЄС, в Україні спокійно балотуються у депутати, і жодна "інноваційна" мажоритарна система їх не стримує.

Малюнок 1. Кількість кандидатів-мажоритарнииків, які порушили критерії ЧЕСНО

Справжньою бідою кандидатів-мажоритарників стала непрозорість задекларованих доходів та майна та їх невідповідність способу життя. Таких порушників було виявлено 393. Майже стільки – 329 – порушників критерію "Непричетність до корупційних дій".

До речі, ці критерії стоять поруч не лише в антирейтингу мажоритарників. Якщо задекларовані доходи та майно сильно контрастують зі способом життя кандидатів, це майже завжди є маркером наявності корупційних діянь у біографії політиків, незалежно від того, до якої партії вони належать, чи за якою системою обираються до парламенту.

Схід і Захід разом в низькій якості політики

Україна є регіонально розмаїтою країною. Її громадяни різняться мовами, релігіями, розумінням історії і геополітики. Одна з речей, яка об'єднує їх, – однакова якість політиків.

Попри стереотип щодо різного розвитку демократії на сході і заході, моніторинг показує, що кількість порушників доброчесності, які балотуються в парламент, не залежить від регіону.

Малюнок 2. Області, в яких балотуються порушники критеріїв ЧЕСНО

Українці скуті єдиним ланцюгом неякісної політики. Кандидати, які були недоброчесними в минулому, грають нечесну гру на почуттях своїх виборців зараз.

Так, на Львівщині Ярослав Дубневич, який у минулому вигравав тендери в "Укрзалізниці" маючи сумнівні зв’язки, організовує безкоштовні поїздки на прощу вірян свого округу. На Київщині самовисуванець Юрій Цікаленко стає масовим хрещеним батьком для дітей своїх виборців та роздає похресникам поліси страхування.

Кандидат на Вінниччині Костянтин Якименко ходить по весіллях та вручає подарунки молодятам, а на Житомирщині, від імені кандидата Віталія Журавського – автора сумнозвісного закону про "наклеп" – ветеранам дарують продуктові набори, до яких докладається пляшка горілки.

Чи хтось несе відповідальність за виборчу корупцію?

Підозрювані у корупції політики масово кинулися демонструвати турботу про дітей, які потребують допомоги з бюджету. Так, наприклад, Владислав Лук'янов, кандидат донецького округу, який не відповідає критерію "Непричетність до корупційних дій", дарує вихованцям дитячого будинку подарунки з символікою ПР.

Кандидат Олег Царьов з Дніпропетровщини та Петро Мельник з Київщини, які так само не відповідають критерію "Непричетність до корупційних дій" – піаряться на відкритті дитячих майданчиків, збудованих на бюджетні кошти.

Про яку якісну політику може йти мова, коли роздача продуктових пакетів стало масовим і невід'ємним "аргументом" передвиборчої кампанії?

Або – роздача справжньої отрути. Як, наприклад, це робить кандидат на Сумщині Сергій Талала, який напередодні виборчої кампанії виборцям свого округу пропонував отруту "Смерть жукам".

Але найкраще – роздавати державне, те, що і так має бути витрачене на виборців. Хрестоматійною стала кампанія сина прем'єра Олексія Азарова, який, повернувшись в Україну з-закордоння, піариться на відкритті об'єктів, збудованих за рахунок держави, ведучи, по суті, кампанію за бюджетні кошти.

Однак, до таких дій вдаються і "опозиційні" кандидати-мажоритарники. Так, на Львівщині, Ігор Пукшин, колишній заступник голови Секретаріату, адвокатська фірма "Пукшин і партнери" якого засвітилися у рейдерському захопленні готелю ТОВ "Знання" в центрі Києва, пишається тим, що домігся у уряду Азарова відкриття важливого для свого округу пункту пропуску через державний кордон "Нижанковичі-Мальховіце".

Кандидати-мажоритарники можуть мати різні стилі кампаній, але всіх порушників об'єднує те, що вони мобілізують виборців не на основі програм чи майбутніх законопроектів, а на основі підкупу і адмінресурсу.

"Найкраще", що можна очікувати від порушників критеріїв доброчесності – це обіцянки "вибити кошти" на потреби округу. У цьому і виявляється "зв'язок" між виборцями та депутатами по-українськи.

Безперечно, таке збочене уявлення про стосунки між політиками та виборцями може негативно вплинути на результати виборчої кампанії. Але є сумніви, що ці та сотні інших порушень помітять міжнародні спостерігачі.

У міжнародних експертів, які розробляють методологію моніторингів, просто уяви не вистачить, аби кваліфікувати всі випадки "турботи" кандидатів про своїх виборців.

Натомість, у порушників критеріїв доброчесності є всі інституційні можливості для потрапляння у парламент. Вони можуть створювати "благодійні фонди" у своїх округах напередодні виборчих кампаній і через ці фонди роздавати "гуманітарну допомогу", уникаючи звинувачень у підкупі.

Вони можуть мати сумнівну біографію, але наші суди та правоохоронні органи рідко доводять корупцію у політиків, якщо на те немає політичної волі згори.

Вони можуть просто не ходити на роботу в парламент і не голосувати. І ніщо прогульників не утримає від того, аби знову балотуватися на ту саму "роботу".

Хто має це змінити?

Відповідь на питання, чому досі немає законодавчої бази, яка би обмежувала потрапляння порушників до парламенту, міститься у наступному висновку моніторингу: серед політичних партій абсолютним лідером по висуненню порушників на мажоритарні округи є партія влади – Партія регіонів.

Причому висуванці від ПР тримають сумнівне лідерство за кожним із критеріїв моніторингу.

Малюнок 3. Порушення критеріїв ЧЕСНО кандидатами-мажоритарниками від партій

Якщо вірити численним прогнозам, що більшість у наступному парламенті сформує ПР та мажоритарники, то це і є відповіддю на питання, чи будуть у парламенті обговорюватися законопроекти, які посилюватимуть якість української політики.

Висуванці від інших політичних сил, які мають шанс потрапити до парламенту, теж мають ті самі проблеми, що і ПР, хоча самих порушників там менше.

Не позбавлені порушників і перші п'ятірки списків решти 16-ти політичних партій – немає жодної політичної сили, в титульній п’ятірці якої не був би присутній один чи кілька порушників критеріїв доброчесності.

Не краща, а гірша ситуація з самовисуванцями. Якщо порівнювати кількість порушників серед них з кількістю порушників, яких висунули на мажоритарні округи партії, то висновок буде не на користь незалежних кандидатів. За всіма критеріями мажоритарники-самовисуванці виглядають гірше, ніж кандидати від партій.

Таблиця 2. Порівняння кількості порушників: самовисуванці та кандидати від партій

А це означає, що інститут мажоритарних виборів з можливістю участі у ньому самовисуванців не виконує ролі соціального ліфта для незалежних та кращих представників суспільства.

Загалом мажоритарні вибори вказують швидше на суспільні проблеми України, і аж ніяк не на їх вирішення.

По-перше, в суспільстві домінує абсолютне збочене уявлення, ким мають бути мажоритарники. З біографії кандидатів та їхніх вчинків під час кампанії випливає, що вони мають бути благодійниками, упорядниками територій, втішальниками, організаторами розважальних заходів, – ким завгодно, лише не професіоналами, які пишуть закони для країни.

У кращому разі, вони мають добре вибивати гроші для округу. Цей міф про лобізм мажоритарників активно нав'язується владою, яка розуміє, що з таким уявленням шанси потрапити до парламенту отримають лише кандидати від влади. Бо хто ж як не вони зможуть домовитись про бюджетні гроші для своїх виборців?

По-друге, незалежні від партій мажоритарники не є кращими від своїх партійних колег. Сама інституція мажоритарників-самовисуванців у нинішній редакції закону про вибори стимулює прихід у політику людей з непрозорими задекларованими доходами, з фактами корупції та порушень прав і свобод людини у минулому.

Звичайно, є винятки, але говоримо про загальну тенденцію, яка визначає палітру майбутнього парламенту.

По-третє, в Україні відсутні механізми, які би могли зупинити прихід недоброчесних політиків у владу. Виборці можуть хіба фіксувати їхню недоброчесність, але жодних дієвих механізмів обмежити їх від балотування у парламент немає.

Рух ЧЕСНО прагне частково компенсувати відсутність таких механізмів. На сайті руху відкрито інтерактивну мапу округів, де можна швидко ознайомитись не тільки з оцінкою ЧЕСНО, але і з біографією кандидата, його програмою, декларацією та апеляціями, якщо такі надсилалися рухові.

Суспільству довго нав'язували думку, що політика – це брудна справа. Мовляв, будь-хто в політиці рано чи пізно вляпається в бруд. Цю думку нав'язують для панування пасивності і безвір'я, а, відтак, все залишалось так, як є.

Політика може і має бути чистою справою. У багатьох країнах саме з політики поставали лідери, якими нації нині пишаються. Аби українські Черчиллі, Де Голі, Ганді, Рузвельти мали шанс коли-небудь з'явитися, потрібно спробувати діяти.

Тож варто вивчити біографію, програму та дії кандидатів у депутати. А ще – поділитися своїми думками з десятком другим своїх друзів та родичів. Особливо з тими, хто не кожен день користується Інтернетом. Це, насправді, дуже небагато для кожного з нас. Але для країни це було би великим кроком.

Сергій Таран, УП