Ці вибори – вибори надії, але й можливих розчарувань. Недаремно настільки прискіпливий аналіз списків. Особливо уважне ставлення – до списків опозиції.

Адже очевидно, що від цього значною мірою залежатиме, і хто переможе, і наскільки стійкими будуть майбутні парламентські команди. Крім того, так склалося, що середньостатистичний опозиційний виборець більш цікавиться тим, хто є в списках, що криється за іменами. І добре, що є критика – прискіплива, жорстка. Хоча зараз вона може навіть дати певний зиск Банковій. Але переваги прозорого обговорення стануть відчутними в довготерміновій перспективі.

Як викладач "порівняльної політології", я, звичайно, переконаний, що все пізнається в порівнянні. Також вважаю, що ця кампанія має вирішити ключове для країни питання – чи відійде Україна від прірви авторитаризму. А тому політолог не може повністю відсторонитися від громадянської позиції. Але, тим не менше, хотів би спробувати подати узагальнену картину – приблизно так, як це робиш, виступаючи перед міжнародною аудиторією, розповідаючи про Україну, коли треба піднятися над деталями й виявити головні тренди.

Боротьба за перше місце

Символічна боротьба розгортається між ПР і Об'єднаною опозицією. Хто займе перше місце й з яким розривом? Адже саме це дасть можливість говорити потім і українському виборцю, і міжнародній спільноті – хто саме виграв вибори. Так само, як ми говоримо, що вибори 2002 року виграла "Наша Україна".

У цьому й полягає важливий сенс об'єднання "Батьківщини", ФЗ, "Громадянської позиції" тощо. Він навіть важливіший, ніж кумулятивний ефект у відсотках голосів. Адже вибори 2006 і 2007 років сумарно вигравали помаранчеві сили, але найбільшою фракцією все одне була ПР, яка й заявляла про свою "перемогу".

Крім того, об'єднання дає ефект взаємного непоборювання, яке було б майже неминуче й по списках, і в мажоритарних округах. Хто б ще рік тому повірив, що "Батьківщина" і "Фронт змін" об'єднаються, що до них приєднаються "Громадянська позиція", "За Україну", інші сили?

Ясно, що список тепер мав стати складним компромісом між різними політичними силами, досвідченими політиками, які пройшли випробування й не стали "тушками", і менш відомими широкому загалу партійними організаторами на місцях, які будуть тягнути на собі чорнову виборчу роботу.

В опозиції, за визначенням Луценка, "не ідеальний список".

Плюсом є те, що від опозиції висунуто ряд журналістів, відомих своєю громадянською позицією – ті ж Княжицький, Тетяна Чорновіл, Усов. Але несподіванкою для того ж Луценка стало й те, що деякі яскраві представники опозиції, наприклад, Стецьків, підуть як самовисуванці.

До їхньої честі, Стецьків, Доній не побігли подавати заяви про вихід із фракції. Більше того, Доній наголосив: "Сьогодні людина, яка є порядною та стоїть за європейське майбутнє нашої держави, не повинна голосувати за діючу владу... Вона повинна голосувати за один з опозиційних списків – "Батьківщина", УДАР та "Свобода". Будь-яка політсила, представлена опозицією, краща за існуючу владу, бо вона більш проукраїнська, більш демократична, більш проєвропейська".

У списку Об'єднаної опозиції теж є бізнесмени – попри побоювання громадськості, не з'явилися серед її кандидатів Жванія, Третьяков, Палиця. Хтось в умовах тиску на опозицію має надавати й матеріальну підтримку, і за нинішніх умов це доволі ризиковано, але це – не олігархи, як у регіоналів. Відтак, як пише Юлія Мостова, "список не спотворили одіозними прізвищами, але й не розцвітили яскравими новими іменами".

Це правда, що не повністю відкрили списки – і треба за це критикувати. Інші ж сили, крім Кличка, просто проігнорували заклики руху "Чесно". Зі списку зняли через критику тітку Тимошенко, немає її доньки. Натомість у списку ПР знову Віктор Янукович-молодший. Син Азарова, який іде за мажоритаркою, проживає за кордоном, має там власність, з'являється в Слов'янську тільки для того, аби нагадати про себе виборцям.

От такі "робочі династії".

У списку ПР практично немає ніякого оновлення. Тут представлено фактично тих самих людей, що балотувалися раніше – але вони перетасовані, когось кинуто на мажоритарку, що відбиває закулісну внутрішню боротьбу в партії. Пам'ятаємо, що ПР на виборах 2010 року позиціонувала себе як "команда професіоналів", але виявилося, що ніякої програми реформ у них немає.

Достатньо подивитися на авангард списку ПР: у більшості з них наявний величезний конфлікт інтересів між власним бізнесом і необхідністю наводити лад у країні. Той самий Клюєв, Колесніков, інші "сумісникі" бізнесу й політики. Знову бачимо скандального Юру Єнакієвського.

Навряд чи від них можна чекати законодавчої роботи. Це якраз ті самі люди, жоден з яких не пройшов критеріїв "Чесно". Чи відчували бодай якийсь сором делегати з'їзду ПР, у більшості з яких не було навіть списків, за які вони голосували? А потім ще й з'явилися підтасовки.

Хіба що найбільшою несподіванкою стало включення до списку ПР трьох депутатів Народної партії – Шарова, Ващук та Зарубінського. "Таким чином ми можемо посилити позиції партії ", – каже Литвин... Без коментарів.

Два роки вони були фактично співучасниками конституційного заколоту: формування більшості в неконституційний спосіб, підписання подання до КС із приводу конституційної реформи. Пам'ятаємо цілу низку ключових законів, які приймали з відвертими порушеннями – про кабмін, про бюджет, Харківські угоди, гру Литвина навколо мовного закону, яка відповідала інтересам ПР.

Перехід литвинівців до списку регіоналів – це банальна, цинічна плата за те, що робила партія Литвина.

Півфіналісти

Для електорату комуністів, як і для регіоналів, байдуже, хто буде в списках. Прийде "ядерний електорат", додадуться ті, хто розчарувався в ПР. Ці люди пробачають комуністам навіть коаліцію з регіоналами. Інтрига тут була хіба що навколо Мартинюка, який похвалявся, що піде по мажоритарці на Волині, попри головування при протаскуванні мовного закону. Але теж опинився в списках.

Тож усе передбачуване.

Із Кличком, який, очевидно, завоює бронзу, набагато цікавіше, адже він позиціонується як опозиція, яка не піде на коаліцією із ПР. Тут списки для виборців справді мають значення, адже йде конкуренція з Об'єднаною опозицією за частину постпомаранчевого електорату.

Перша десятка "Удару" в цілому непогано сформована. Тут є люди, які вже давно співпрацюють із Кличком, як Ірина Геращенко. Але дехто з'явився в останній момент: Матіос, Наливайченко, Пинзеник, Продан.

У Кличка був шанс просунутися на схід та південь країни, там де постпомаранчевим силам важко здобувати голоси. Тоді це б дало синергетичний ефект. Але включення людей, які асоціюються з націонал-демократією, призведе по посилення конкуренції на заході й у центрі, тобто на постпомаранчевому просторі. У другій-третій десятці багато невідомих імен, а такі кандидати, як Палатний, Куніцин, Поліщук – викликають питання. Володимир Фесенко говорить про загрозу "ющенкізації" Кличка: кого він витягне до парламенту на своєму прізвищі?

Виглядає так, що в багатьох округах мажоритарних округах стикнуться кандидати від Об'єднаної опозиції, Кличка, самовисуванці – постпомаранчевий електорат буде поділений.

Я, до речі, не виключаю того, що навіть якщо зараз не узгоджено єдиних кандидатів, то це ще теоретично можна буде зробити в ході кампанії, і менш прохідні знімуться.

Інакше – перемога ПР.

На межі прохідного бар'єру

"Свобода". Тут більш-менш усе зрозуміло. Враховуючи ризик непроходження списку, основні кандидати й партійні функціонери підуть по мажоритарні. Тягнибок не міг не очолити список – і це правильно. Шкода, що серед кандидатів – і Михальчишин, і Фаріон, які вже наговорили, і ще, мабуть, наговорять під час кампанії багато такого, що потім буде використано Банковою для розколу країни й мобілізації власного електорату. Тож не здивуюся, що ми їх ще побачимо на телеекранах провідних телеканалів.

Але "Свобода", як би критично до неї не ставилися – сила ідеологічна.

А от Королевська – суто технологічна.

Трансляція з'їзду в прайм-тайм, фінансові вливання в біг-борди й телерекламу, відсутність персональної критики Януковича та багато чого іншого показали, що ця партія є "штучною опозицією", підтриманою Банковою. Дехто почав говорити й про російську зацікавленість у тому, щоб отримати додаткові багнети в українському парламенті. Незрозуміло, чи затверджувалися списки з'їздом, і чому вони так довго не оприлюднювалися.

Усі обговорюють Андрія Шевченка як №2, а мене здивував Остап Ступка під номером 3. Ніколи не займав гучної громадської позиції, зіграв в антиукраїнських фільмах російського виробництва, "Мы из будущего-2" і "Матч". Як іронічно написали в одній із соціальних мереж: "Придбай футболіста – актор у подарунок!"

Насправді українські виборці вже неодноразово показували, що можуть розібратися в цих технологіях, і ефектна реклама, зірки, гроші – далеко не завжди забезпечують перемогу.

Згадаймо, об'єднаних есдеків з "ефективним менеджером" Медведчуком, до складу яких вступило ледь не все київське "Динамо"; КОПів із не менш "ефективним менеджером" Хорошковським; "Жінок за майбутнє", та і Януковича в 2004 році, якого підтримав той-таки Андрій Шевченко.

За межею: спойлери

Це – випробувана технологія. Відтягти голоси в когось, або використати в пропаганді проти когось. Тут знадобилась й "Громада", що раптом воскресла разом із Лазаренком. Хто цьому допоміг – здогадатися не важко.

Трагіфарс, що в компанії спойлерів опинився герой Майдану.

Чи має право на існування об'єднана правоцентристська сила, про яку ми чуємо періодично від Ющенка, УНП, КУНу тощо? Очевидно, що так. Однак при цьому треба розуміти, які єреальні шанси подолання бар'єру, і чи будуть включені до списків нові, а не старі політики, які просто не змогли знайти спільну мову з учасниками інших опозиційних сил.

Згадаймо про досвід 2006-го, коли блок Костенка-Плюща набрав аж 1,87 % при бар'єрі в 3% – але голоси в інших помаранчевих сил відібрав. Очевидно, що Банкова надасть режим найбільшого сприяння силі за участю Ющенка, бо ми знаємо, проти кого колишній президент спрямовуватиме найбільший удар. Аж ніяк не проти Януковича. Присутність у списку під №3 Олексія Івченка, горезвісне відомого контрактом із РУЕ та його мерседесами, лише підтверджує, що Ющенко висновків не зробив.

Івченко в списку – це вирок і Ющенку, і Костенку, який іде під №2.

Нагадаємо, що на виборах-2007 Ющенко теж хотів бачити його в списку, але після ультиматуму Анатолія Гриценка змушений був виключити.

Громадські активісти як окрема політична сила?

Я поділяю погляди, що хотілося б бачити в списках побільше відомих своєю незалежною позицією громадських діячів. Але, суто прагматично, не погоджуюся із закликами сформувати напередодні виборів нову силу із громадських діячів, як це зробили, сформувавши список громадських діячів від Української платформи "Собор" Жебрівського.

Політику роблять політичні структури. Ці структури можуть виростати із громадських рухів. Але тоді ці рухи треба було створювати раніше, щоб вони набули силу на час виборів! Кілька таких спроб було, але навіть "Ініціатива 1 грудня" забуксувала. Тому за партійними списками будемо вибирати з тих політичних сил, які вже є – а не з тих, які створено за кілька місяців до виборів.

Не виключно, що хтось з яскравих громадських діячів може дійсно пройти по мажоритарці.

Але, по-перше, треба координувати дії з Об'єднаною опозицією й "Ударом", щоб не подарувати перемогу регіоналам. По-друге, у мене, наприклад, питання до шанованого мною письменника Василя Шкляра. Чому ж не піти в себе на Черкащині? Пройти по округу в Західної України набагато легше – але хто ж тоді буде боротися в центрі? Не буде синергетичного ефекту для опозиції, а може, навпаки, бути шкода.

*   *   *

Кандидати до ЦВК подані – боротьба розпочалась. І це тільки початок. Бруду буде вилито багато.

Але головне, не зайняти позицію: "Усі однаково погані – не піду голосувати". Це я почув навіть у Львові.

Але така позиція апріорі програшна, і стане подарунком для шулерів із Банкової.

Олексій Гарань, професор політології НаУКМА, спеціально для УП