Русский Выберите язык  Выберите язык

Про майнові привілеї у виборчому законі

І радість лоскотно бентежить наші груди –
Шикують злидні нас, юнак до юнака. 
Володимир Сосюра. Червона зима

Усе в нас чомусь якесь лукаве. Таке собі хитрувате. На перший погляд, ніби воно правильне й рівненьке. А придивишся – прикро й криво.

Прямі обмеження та непрямі привілеї

Ось і беззаперечна стаття 24 нашої Конституції справедливо обумовлює, що громадяни мають рівні конституційні права й свободи, а тому не може бути привілеїв чи обмежень за тими чи іншими ознаками. Зокрема, за майновим станом.

Та чи так воно, скажімо, за виборчим законом, коли й до нього придивитися?

Закон про вибори нардепів до нерівності у виборчому праві ще строгіший. У двох статтях, 2 і 3, щодо загального й рівного виборчого права, завбачливо уточнюється:

– будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками майнового стану забороняються;

– рівність прав і можливостей брати участь у виборчому процесі якраз і забезпечуєтьсязабороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками майнового стану.

Те, що пряма заборона обмежень може допустити привілеї, цебто стати непрямою – наші законодавці не додумали.

Очевидно, суть питання полягає в тому, що мати права й можливість користуватися правами – це різні поняття навіть у правовому сенсі. А саме життя, яке ми собі налаштували, по-своєму підправляє однакові для всіх конституційні засади.

З майновим станом, який забезпечує життя, зрозуміло: у кого він вищий – тим, зазвичай, і живеться краще. А тому й користуються вони усіма їм наданими ніби рівними правами "дещо нерівно".

Виборча застава

Грошова застава – кошти, що вносяться для забезпечення виконання певних зобов'язань, – як термін, уживаний у нашому цивільному праві, не має чітких тлумачень при його застосуванні в праві виборчому.

У радянський час виборчої застави бути не могло.

Яку мету переслідували законодавці вже новітньої України та з яких міркувань вводилися щоразу до кожних виборів саме такий розмір грошової застави, – залишається загадкою.

Але думка така в чиїйсь законодавчій голові вперше майнула в 1994 році. Тоді запровадили символічну грошову заставу – один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, близько 17 теперішніх гривень.

Грошова застава до виборів 1998 року впала на плечі політичних партій – кандидати в депутати по одномандатних округах застави не вносили – і виросла до 17 тисяч гривень.

Не було ніяких нарікань від партій, коли застава до виборів-2002 знову піднялась в 15 разів у порівнянні з попередніми виборами – до 255 тисяч гривень, а самовисуванець кандидат у депутати мав уносити на спеціальний рахунок ЦВК уже 1020 гривень.

Нові чималі розміри грошової виборчої застави встановилися з 2006 року, коли Україна перейшла на пропорційну систему виборів, а відносною одиницею виміру став мінімальний розмір зарплати, що, попри стабільність неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, щокварталу збільшувався.

Отож дві тисячі мінімальних розмірів зарплати, які партії стали вносити виборчою заставою з 2006 року, відтоді виросли з 700 тисяч до 2 мільйонів 204 тисяч гривень на цьогорічні осінні вибори.

Може, політичні партії тому такі в нас терплячі й не бунтують із приводу цього – бо гроші мають і зовсім не є партіями бідних? Чого не скажеш про народ, який цим "небідним" партіям дозволив формувати владу.

Як зібрати такі кошти людині із села? А як бути мільйонам безробітних чи хто підробляє час від часу?

То що це за рівність за майновим станом, панове законодавці?

Майнова декларація

Те ж лукавство простежується в засадах декларування кандидатом його майнового стану, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру.

Благородні цілі цієї ідеї зрозумілі: народ має знати не стільки те, що являтиме собою його представник як носій зазначеного в декларації майнового стану, але й правду про набуття ним того добра, та наскільки він щирий.

І це справедливо.

І не лише тому що до багатих ми традиційно насторожені, цікавлячись перш за все не кількістю нажитого добра, а способом його набуття – таки добре було б, щоб "ці руки не крали".

Сумніви якраз і виникають, коли розумієш, що та щирість може залишитися своєю правдою лиш на папері.

Посилаючись на нібито дуже суворий до декларування закон про засади запобігання й протидії корупції, виборчий закон установлює строк такого декларування – за рік, що передує року початку виборчого процесу.

І якби вибори проводилися, як то бувало, у кінці березня, то нехай воно так і буде – усе одне майнова декларація подається до 1-го квітня, – але ж у нашому випадку виборчий процес розпочнеться рівно через сім місяців від продекларованого терміну.

Скільки майна можна набути за такий строк спритному підприємцеві чи ласому до дарів чиновнику? Скільки рахунків можна відкрити та поповнити? А скільки просто так прилипне до рук, "що не крадуть"?

І про це цілком законно не декларується.

До речі, а чому партії не звітуються перед виборцями за свій майновий стан?

Чому кандидат у депутати зі своїм нажитим добром постає перед очі народу, а далі закон строго відстежує, звідки взялися та як витрачаються кошти на поточному рахунку його виборчого фонду – а партії, які висувають виборчі списки, випали з-під уваги народу?

Звідки взялися та які в партії кошти на рахунках?

Який зміст несе декларація кандидата в депутати з партійного списку, якщо його кошти не відстежуються у виборчому фонді партії? Скажете, щоб народ бачив, що злодіїв у партійному виборчому спискові немає? Гай-гай. А може, сама партія – як один злодій?..

Виборчий фонд

У позаринкову радянську пору виборчих фондів бути не могло, бо всі витрати на вибори за її учасників брала на себе держава.

Як ознака початку ринкової ери для новітньої України, у виборчому праві появилося поняття "виборчий фонд", завданням якого стало дофінансування передвиборної агітації з коштів учасників виборчих перегонів. А кошти ці мають складатися із власних коштів партій чи кандидатів у депутати та пожертвувань фізичних осіб.

Виборчий фонд на виборах 1994 року був, за нинішніми мірками, геть смішний – до 340 гривень. Можливо, тодішні законодавці, обрані депутатами ще Української РСР, до кінця не усвідомлювали, як використати переваги капіталізму при обранні народом своєї влади.

На перших виборах за змішаною системою в 1998 році, виборчому закону, що його вщент розніс Конституційний Суд, – стало не до фонду чи якихось його обмежень.

Зате в 2002 році законом цілком логічно заборонялося витрачати: партіям/блокам – більше 2 мільйонів 550 тисяч гривень, а кандидату – 170 тисяч.

Повна воля виборчому фонду настала з 2006 року: обмежень на власні кошти у фонді немає. Обмежуються лише розміри добровільних внесків фізичних осіб, зате кількість таких внесків взагалі не обмежується. Тобто виборчий фонд може бути "безмежним".

А тепер по суті лукавства:

– маємо ніби несуперечливі за логікою положення закону щодо рівного для всіх права фінансування виборчих кампаній із коштів виборчого фонду – свої виборчі фонди формують усі однаково: із власних коштів та пожертвувань;

– так само однаково для всіх, "власні кошти партії, кандидата в депутати в одномандатному окрузі, які перераховуються на відповідний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою й кількістю перерахувань".

Суть колізії полягає в тому, що ці самі власні кошти – у всіх різні. А тому, зрозуміло, перевагою користується насамперед той, хто для проведення виборчої кампанії необхідні кошти – має. Ще до того, як подасть майнову декларацію до ЦВК.

Так що, чим більше в партії багатих прихильників, тим успішнішими будуть для неї виборчі змагання.

"Шикують злидні нас"?

Так уже склалося, що виборча кампанія для її учасників нагадує будівництво. А "нема грошей – нічого й строїться".

З партіями в нас усе зрозуміло: чий партбізнеспроект успішніший, того й майнове положення більш удале до справи. А отже, і виборчий фонд партії буде повнішим та веселішими будуть справи кандидатів у депутати, яких ця партія висуватиме.

А от самовисуванці...

Кандидат у депутати, який самовисуватиметься восени, внесе майже в 13 разів більше виборчої застави ніж його колега по статусу 10 років тому.

А що відтоді змінилося? Може, так виріс ВВП на душу населення?

Далі виникає питання до творців нинішнього закону: за якою логікою за партійного висуванця в одномандатному окрузі грошову заставу вносить його партія, а кандидати-самовисуванці вносять грошову заставу із власної кишені?

Де тут рівне майнове право?

Бувалі фахівці виборчих перегонів дружно вказують на те, що якщо кандидат у депутати не матиме кмітливого та дійового виборчого штабу бодай у п'ять осіб, сам не об'їздить усі села округу та не виступить у сільському клубі чи будинку культури, щоб його бачили якомога більше виборців, якщо його агітатори не зайдуть до кожного двору, якщо він не нагадає про себе листівками в кожній хаті, не друкуватиметься в районній пресі, і його не будуть чути по місцевому радіо, а на виборчій дільниці в день виборів у нього не буде свого офіційного спостерігача та у виборчій комісії свого представника, – шансів стати депутатом у такого кандидата майже ніяких.

Усі згадані умови успішної виборчої кампанії складають кошторис власних витрат кандидата в депутати, оскільки держава тут не допомагає.

Однак у того, хто насмілився незалежно самовисуватися, коштів на успішну виборчу кампанію, скоріш усього, нема. А його прихильники в переважній більшості такі ж, як і він.

То чи зшикують злидні їх?..

І як тоді бути?

Звичайно, нічого нового тут не сказано. Більше того, усі добре знають, що насправді на вибори тратиться набагато більше коштів, ніж звітується розпорядниками виборчих фондів. То – лиш куценька вершина айсберга.

Усі собі знають. Бува, діляться цією прикрістю, сварять між собою владу й тих, хто в ній,такій поганій, винен. Іноді поскрипують зубами й навіть почісують кулаки, а то й задумуються "гострити сокиру"...

А надходить час голосування – безпомічно. не замислюючись, люди мітять у своїх бюлетенях того, хто дав муку чи залякав "довгими руками", а то й просто через те що не зникав із телеекрану чи настирно дзвенів у вухах по радіо, коли його не включиш.

Отака гірка нині правда.

А для зняття хоча б у першому наближенні проблеми майнової нерівності на виборах,пропонується:

– відібрати в партій право висувати своїх кандидатів в одномандатних округах.Адже встановити межі використання передвиборної агітації партії в загальнодержавному окрузі та її висуванців в одномандатних округах, чим забезпечити рівні права й можливості її кандидата в депутати з кандидатом-самовисуванцем – практично неможливо;

– розмір грошової застави прив'язати до офіційного на час проведення виборів одного мінімального розміру зарплати для працюючих кандидатів і однієї місячної грошової допомоги по безробіттю – для непрацюючих. Сума грошової застави для партії може бути кратною кількості внесених до її виборчого списку працюючих і непрацюючих кандидатів;

– запровадити декларування майна й коштів політичними партіями;

– майнову декларацію до ЦВК подавати станом на період не пізніше 30 днів до проголошення початку виборчого процесу;

– обмежити виборчі фонди. Витрати відомі, опустити їх на порядок до загальнодоступного рівня й оптимально порахувати;

– розмір власних коштів у виборчому фонді встановити не більшим, скажімо, ніж розмір максимального внеску пожертвування фізичної особи.

Може, ці заходи хоч трішки додадуть справедливості виборам?

І хоча би цим "радість лоскотно збентежить наші груди"...

Сергій Каденюк, спеціально для УП

 

Автор: admin от 25.07.2012
Оценка: 





  
 
  




Вы не можете комментировать!

 

 
Печать | Copyright © 2012, Chernenko Ev. Перепечатка материалов только при наличии активной гиперссылки на vibori.co.ua. | | Контакты
CMS Status-X