Русский Выберите язык  Выберите язык

Чи може опозиція виграти парламентські вибори 2012?

У 2012 Україну очікують парламентські вибори. Прогнози їх результатів різняться діаметральним чином. Частина політиків та експертів, враховуючи повернення змішаної виборчої системи, налаштовані дуже песимістично і прогнозують збереження стійкого провладної більшості і в новому складі Верховної Ради.

Дехто навіть говорить про отримання Партією регіонів та її союзниками конституційної більшості.

Але лідери провідних опозиційних сил останнім часом все частіше говорять, що опозиція може завоювати більшість місць у новому складі парламенту.

Звичайно, опозиційним вождям потрібно налаштовувати на оптимістичний лад і себе і своїх прихильників. Інакше вибори будуть програні задовго до дати голосування.

Але опозицію явно бадьорить і стійка тенденція падіння рейтингів правлячої партії.

І все-таки, чи є у опозиції реальні шанси завоювати парламентську більшість?

Спробуємо дати відповідь на це питання, спираючись на інформацію про рейтинги політичних партій, тенденції їх зміни, результати виборів у мажоритарних округах на місцевих виборах 2010 і парламентських виборах 2202, які також проходили за змішаною виборчою системою.

Дані останніх (у грудні 2011) соціологічних опитувань дають наступну рейтингову картину:

Електоральні рейтинги політичних партій, які мають шанси на подолання 5% бар'єру

(В%, в розрахунку від числа тих респондентів, хто має намір брати участь у виборах)

 

Центр Разумкова 
(9-16.12.2011)

Соц. група "Рейтинг" 
(3-15.12.2011)

"Дем.ініціатіви" і фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс" 
(22.11-6.12.2011)

Усереднені рейтинги від числа тих, хто визначився

Партія регіонів

18,5

19,4

17,8

23,0

"Батьківщина"

21,4

20,3

18,8

24,9

"Фронт змін"

12,7

11,3

11,4

14,6

КПУ

5,7

8,1

8,4

9,2

Партія "УДАР"

6,5

5,0

5,8

7,1

"Свобода"

4,9

4,4

3,3

5,1

"Сильна Україна"

4,6

-

(Не вказана в анкеті)

4,4

5,4

Проти всіх

9,2

9,4

-

-

Не визначився

8,8

14,0

15,7

-

В даній таблиці наведено дані тільки по партіям, що мають реальні шанси на подолання п'ятивідсоткового виборчого бар'єра. Партія "Громадянська позиція" (лідер - Анатолій Гриценко) має рейтинг близько 2%, "Наша Україна" і Народна партія Литвина - близько 1%.

У решти рейтинги і того менше. Природно, у цих партій на даний момент немає шансів, тому вони і не враховані в розрахунках.

Оскільки у виборчому бюлетені на парламентських виборах не буде графи "не підтримую жодну з політичних партій", а також не буде визначилися, то виходячи з останніх рейтингових даних, були розраховані усереднені рейтинги партій від числа тих виборців, які не тільки будуть брати участь у виборах , а й визначилися зі своїми партійними симпатіями.

Це досить умовний показник, адже голоси тих, хто зараз "проти всіх" або "не визначився" можуть розподілятися по-різному. Цей показник потрібен для того, щоб визначити нинішній електоральний потенціал опозиції і влади не тільки у відсотках, а й у депутатських мандати.

Партії, які за вищенаведеними даними долають 5%-ний бар'єр, сумарно набирають 89,3%.Отже, кожен електоральний відсоток при змішаній виборчій системі дає 2,5 депутатських мандата (225 депутатських мандатів, що розподіляються за партійними списками, ділиться на кількість голосів, відданих за партії, які подолали виборчий бар'єр).

В результаті отримуємо таку картину (округляючи отримані дані): при нинішніх рейтингах Партія регіонів за партійними списками може отримати 58 депутатських мандатів, "Батьківщина" - 63 мандата, "Фронт змін" - 36, КПУ - 23, Партія "УДАР" - 18, "Свобода" - 13, "Сильна Україна" - 14.

Сумарно опозиційні політичні сили отримують 130 мандатів депутатів Верховної Ради, Партія регіонів зі своїми нинішніми союзниками - 95 мандатів.

Таким чином, за партійними списками опозиція виграє вибори вже зараз. Але можливий нинішній результат опозиції за пропорційною частині виборів не дозволить їй сформувати свою парламентську більшість, так як в територіальних мажоритарних округах її позиції набагато слабше.

Для того, щоб виграти депутатський мандат по територіальному округу, що нараховує близько 160 000 виборців, необхідні вагомі фінансові ресурси на рекламну і медійну кампанію, на пряму роботу з виборцями.

В одномандатних територіальних округах, особливо в провінції і в сільській місцевості, набагато ефективніше працює і адміністративний ресурс.

Результати всіх останніх виборів, що проходили за змішаною виборчою системою (місцеві вибори 2010 парламентські вибори 1998 і 2002 років) показують, що опозиційні сили в мажоритарних округах виграють набагато менше депутатських мандатів, ніж за партійними списками.

Однак не праві й ті, хто стверджує, що партія влади тотально виграє вибори в мажоритарних округах. На "чужій території" партія влади найчастіше програє вибори і в мажоритарних округах.

На парламентських виборах 2002 провладний блок "За єдину Україну" виграв вибори в 66 мажоритарних округах (29,3% від їх загальної кількості), ще 20 самовисуванців, які виграли вибори, складалися в партіях блоку "За єдину Україну".

Молодша провладна партія - СДПУ (о) - виграла вибори в 9 мажоритарних округах (5 виграли кандидати, висунуті партією, і 4 - самовисуванці з партійним квитком партії Медведчука).

Але і опозиційний блок "Наша Україна" виграв вибори в 42 територіальних округах (41 округ - кандидати від блоку, 1 - самовисуванець).

Майже в половині мажоритарних округів - 96 (42% від загального числа) - перемогли самовисуванці. Деякі з них, як було показано вище, належали до політичних сил, які брали участь у виборах, але висувалися не від них.

В більшості випадків це було наслідком конфлікту інтересів між окремими кандидатами від "партії влади", а не проявом хитрої тактики, що приховує партійність кандидата. Щось подібне буде і на парламентських виборах 2012, причому і в провладному і в опозиційному таборах.

На місцевих виборах 2010 опозиційні партії змогли виграти вибори за більшістю мажоритарних округів в Львівський та Івано-Франківський обласні ради, до міських рад Львова, Івано-Франківська, Тернополя (до Тернопільської обласної ради у 2010 вибори не проводилися), Луцька, Рівного, Хмельницького.

Отже, адмінресурс далеко не скрізь і не завжди був всеперемагаючої силою. Там, де домінували опозиційні настрої, там опозиція могла виграти вибори і в мажоритарних округах.

Але конкурентоспроможних кандидатів у мажоритарних округах в опозиційних сил не так і багато.

На даний момент опозиціонери можуть виграти вибори в більшості територіальних округів (але не у всіх) трьох галицьких областей (в 2002 на них сумарно доводилося 23 округу), і приблизно в половині округів у Волинській (5 округів), Рівненській (5 округів), Хмельницькій (7 округів) областях і в Києві (12 округів на виборах 2002; в 2010 - 10 територіальних округів; в 2012 може бути 13 округів за рахунок українських громадян, які проживають за кордоном, яких припишуть до київських округах).

У 1-2 мажоритарних округи опозиція може виграти ще в декількох регіонах країни, в основному в Центральній Україні. В цілому по країні опозиція на сьогодні може виграти вибори приблизно в 40, максимум 45 територіальних округах.

В результаті, якби парламентські вибори проходили сьогодні, опозиційні сили отримали на них близько 170-175 депутатських мандатів. Це далеко від мінімальних нормативів парламентської більшості.

Але подібний результат опозиції не означає, що вибори виграє Партія регіонів. Звичайно ж, якщо б Партія регіонів на парламентських виборах в мажоритарних округах виступила так само успішно як на місцевих виборах 2010, тоді вона отримала б парламентська більшість і при нинішніх партійних рейтингах.

Але суспільно-політична ситуація з осені 2010 змінилася досить істотно. Різке падіння рейтингів регіоналів означає і значне погіршення можливостей для кандидатів-мажоритарників від партії влади, особливо в регіонах, де раніше Партія регіонів не домінувала.

У нинішній ситуації, коли більшість населення не довіряє ні владі, ні опозиції, переможцями виборів в більшості одномандатних територіальних округів можуть стати кандидати-самовисуванці або кандидати від маловідомих партій, не асоціюються ні з владою, ні з опозицією.

В абсолютній більшості випадків це будуть бізнесмени з політичними амбіціями або прагненням убезпечити і просунути свій бізнес. Звичайно, це потенційні союзники влади, але, як показав досвід 1998-2006 років, союзники нестійкі і тимчасові.

Згадаймо тривалі спікеріади 1998 і 2002 років. У 2002 Литвин був обраний спікером Верховної Ради мінімально необхідним числом голосів і тільки завдяки голосам перебіжчиків з "Нашої Україною".

У 2000 і 2003-2004 роках Кучмі не вдалося провести свої конституційні зміни, оскільки їх не підтримали частина депутатів-мажоритарників.

В кінці 2004 - початку 2005 більшість депутатів-мажоритарників гнучко зреагували на Помаранчеву революцію і наслідки президентських виборів.

І в нинішніх умовах депутати, обрані в одномандатних територіальних округах, будуть в першу чергу відстоювати свої власні інтереси і чуйно реагувати на суспільно-політичні настрої.

Якщо позиції влади будуть слабшати, а протестні настрої посилюватися, то більшість депутататов-мажоритарників займатимуть автономну позицію, дистанціюючись від правлячої партії.

А, отже, стійкого і стабільної парламентської більшості не буде. За різними питань парламентської порядку денного будуть виникати різні комбінації ситуативної більшості.

До дати парламентських виборів залишається ще дев'ять з половиною місяців. І електоральна ситуація буде змінюватися.

Якщо нинішні рейтингові тенденції збережуться, то опозиція може помітно посилити своє представництво в майбутньому складі парламенту, як за рахунок зростання, хай і повільного, рейтингів провідних опозиційних сил (а за останні 8-9 місяців 2-3% додали всі провідні опозиційні сили, крім "Свободи"), так і за рахунок падіння рейтингів ПР (на 6-7% з лютого-березня 2011) і "Сильної Україна" (на 2-3% за цей же період).

Проти правлячої партії може зіграти і зниження явки виборців у їх електоральних регіонах.Розчарування діяльністю правлячої партії і відсутність прийнятної альтернативи може привести до того, що значна частина колишніх прихильників Януковича просто не прийдуть на вибори.

За даними жовтневого (2011 року) дослідження соціологічної групи "Рейтинг" більшість тих респондентів, які не мають наміру голосувати на виборах, налаштовані проти всіх або не визначилися у своїх симпатіях - це колишні прихильники Партії регіонів. Розчарувавшись у предметі своїх колишніх симпатій, вони не збираються підтримувати опозицію, і, за даними соціологів, в більшості своїй не прийдуть на вибори.

І якщо, за сприятливого для опозиції сценарії, рейтинг Партії регіонів на парламентських виборах падає до 15%, "Сильна Україна" або не приймає участі у виборах, або не долає п'ятивідсотковий виборчий бар'єр, комуністи набирають не більше 10%, а всі провідні опозиційні сили долають бар'єр і сумарно набирають близько 60% голосів (зараз у них сумарно 52% серед тих, хто будуть голосувати і визначилися у своєму виборі), то опозиція тільки за партійними списками отримує 180 депутатських мандатів.

Відповідно, для формування свого парламентської більшості опозиція повинна ще виграти вибори приблизно в 50 мажоритарних округах.

Таким чином, формула перемоги опозиції на парламентських виборах - отримати сумарно 175-180 депутатських мандатів за партійними списками і 50-55 мандатів - по мажоритарних округах.

Задача складна, але досить реалістична при правильній стратегії і скоординованої тактики виборчої кампанії опозиційних сил. І за умови, що в списках опозиційних партій не буде нових "тушок".

А це цілком можливо, якщо партійні списки опозиції будуть формуватися так, як це робила "Наша України" в 2002, 2006 і 2007 роках, і "Батьківщина" в 2006-2007.

Для порівняння, приведемо і формулу перемоги на парламентських виборах нинішньої влади: Партія регіонів як мінімум повинна утримати нинішні рейтинги, а при можливості і наростити їх хоча б на кілька відсотків.

Провести в парламент 2-3 потенційно союзні партії і десяток-півтора депутатів "троянських коней" у партійних списках опозиційних сил.

Домогтися роздроблення опозиційного електорату та зменшення числа опозиційних партій, що долають виборчий бар'єр.

Партія регіонів повинна отримати сумарно з союзниками не менше 100 депутатських мандатів за партійними списками і не менше 130 мандатів - по мажоритарних округах.

І це цілком реалістична завдання.

Але, ні про яке конституційному більшості навколо Партії регіонів за нинішньої і потенційно можливої політичної ситуації не може бути й мови.

При цьому відзначимо, що комуністи не будуть офіційним і послідовним союзником Партії регіонів. Їх підтримка буде носити суто ситуативний характер.

Для керівників виборчої кампанії Партії регіонів може виникнути спокуса, використовуючи адмінресурс, забезпечити перемогу своєї партії на виборах будь-яку ціну. Якщо вони на це підуть, то вчинять фатальну помилку.

Фактологічна інформація про численні порушення в ході підрахунку голосів, великий і неприродний розрив між офіційними результатами виборів і даними екзит-полів, між даними Центрвиборчкому і суспільними очікуваннями можуть підірвати легітимність такої перемоги правлячої партії.

А також стати спусковим гачком у трансформації нині переважно пасивних протестних настроїв в активну політичну фазу і, в підсумку, спровокувати глибоку політичну кризу з неконтрольованими наслідками.

На закінчення варто нагадати, що в нинішніх конституційних умовах парламентські вибори самі по собі не ведуть до змін у виконавчій владі. Вони можуть змінити політичну структуру і керівництво парламенту, але не обумовлюють обов'язкову зміну уряду.

Проте навіть зміна структури парламентської більшості та можливий прихід до керівництва Верховної Ради представників опозиції буде означати руйнування нинішньої монопольної моделі влади і може сприяти якісним змінам політичної ситуації в країні.

Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень "Пента"


pravda.com.ua

 

Автор: admin от 15.04.2012
Оценка: 





  
 
  




Вы не можете комментировать!

 

 
Печать | Copyright © 2012, Chernenko Ev. Перепечатка материалов только при наличии активной гиперссылки на vibori.co.ua. | | Контакты
CMS Status-X