Як виглядає підготовка до виборів з боку Партії регіонів? Це роздача продуктових наборів, іменні листівки, подачки виборцям (часто — за рахунок комунальних бюджетів). Як агітує опозиція? Поки що не агітує — а все ще домовляється. До партій, розчарованих об’єднавчим процесом, належить і «Наша Україна». «Нашоукраїнці» підуть на вибори або окремо, або в складі «правиці». Але йти у парламент широким блоком, як на попередніх виборах, уже не хочуть.
Про те, які аргументи спонукають партію йти окремо від Турчинова і Яценюка, та про українського виборця — розповідає заступник голови полiтради, керівник вінницького осередку «Нашої України» Валентина Королькова.
«Комусь вигідно, аби люди обирали бездумно»
— Пані Валентино, як ви прокоментуєте останні перипетії у парламенті: знову законопроект про мови — і знову перед виборами? Це схоже на технологію...
— Проблема в тому, що в нашій державі мовне питання так і не вирішили. Щоб було раз і назавжди. Тому залишається можливість для спекуляцій. Двомовність пропонували вже багато разів, у тому числі й за Кучми, були різні варіанти. Такі дії збурюють суспільство, ця тема провокує гострі дискусії. Для влади — це можливість відвернути увагу від проблем, до яких вона доклалася: від економічних негараздів, проблем із демократією, від загрози зовнішньої ізоляції, котра виникла у зв’язку з ув’язненням опозиціонерів. Друге завдання цього законопроекту — отримати додаткові бали напередодні майбутніх виборів, привернути до себе увагу. На мою думку, остаточної крапки у цій справі не буде. Владі теж невигідно міняти ситуацію, бо потім все одно захочеться повернутися до мовної теми.
— А як щодо опозиції? Було помітно, що декотрі демократи виходили зі скандального засідання гордими й вдоволеними. Для них побити Колесніченка — це теж, очевидно, спосіб піднятися в очах виборця...
— Опозиція рада використати будь–яку можливість, щоб наростити свою підтримку. Мовне питання — це прорахунок і нинішньої опозиції, котра раніше була владою. Коли була можливість вирішити цю справу, провести всі дискусії й визначитися — цього не зробили.
А щодо бійок, то сьогоднішній політикум зорієнтований на ситуацію «Хліба і видовищ». Суспільству пропонують досить дешеві видовища. З іншого боку, громадськість це сприймає, а комусь, можливо, й подобається.
— Тобто виборець теж мусить бути вимогливим?
— Коли люди обирають народних депутатів, то, як правило, орієнтуються на якісь матеріальні вигоди. Це дарування продуктових наборів, будівництво дитячих майданчиків, ліфтів, фонтанів, проведення концертів. У тимчасовому стані ейфорії можна забути про основне — про якість політика і значення самої події — виборів. Так, у нас нема відкритих списків, але треба аналізувати кожну кандидатуру, яка її глибина: чи є розуміння, бажання та можливість працювати?
Активність виборців — це також запорука від масових фальсифікацій. Так, маніпуляції існують. Але якщо суспільство прийде на дільниці і висловить свою позицію, буде активним, то фальсифікації стають неможливими. Думку про те, що суспільство не впливає на вибори, поширюють спеціально для того, щоб люди залишилися вдома, нікуди не йшли.
Суспільство мусить сформувати високі вимоги до кандидатів. Адже ми довіряємо депутатам долю своєї держави. І досить часто робимо це легко й бездумно. Політики до цього спонукають. Тому що комусь це вигідно і зручно. Нам часто буває соромно за парламент. Але ж його обирали люди...Віктор Янукович — він же теж був обраний. Обіцяв покращення життя «вже сьогодні». Виборці не розібралися, що йшлося про покращення життя «регіоналів» — тепер і маємо таку ситуацію.
«БЮТу вигідно звинувачувати у поразці не себе, а інших»
— Пані Валентино, якби ваші слова почув прихильник партії «Батьківщина», він неодмінно би закинув: «Але ж Ющенко, закликаючи голосувати «проти всіх», допоміг Януковичу стати Президентом». Як ви ставитеся до таких реплік?
— Комусь так хочеться говорити. Комусь хочеться у це вірити. Це від образи, безсилля. Ніколи не хочеться визнавати власну провину, набагато легше знайти «крайнього». Іноді доводиться почути, як діти скаржаться, що батьки, можливо, не так облаштували їхнє життя... Ось таке порівняння мені згадується, коли я чую такі закиди.
«Батьківщині» й рештi партій вигідно виправдовувати свій програш. Вони не хочуть публічно визнати, що програли. З такою думкою їм легше жити.
Коли щось не те, то я особисто шукаю помилки в собі. Це важчий шлях, але правильний. Бо коли визнаєш помилки, це означає, що можеш виправитися.
— Якщо опозиція програє майбутні вибори, то цю поразку обов’язково пов’язуватимуть із тим, що вона не змогла об’єднатися. Чому нема єднання? І чи обов’язково воно потрібне для успіху?
— Спочатку треба розібратися, що таке опозиція, кого можна назвати опозицією. У нас кожен, хто не при владі, вважає себе опозицією. Частково ці політики і мають рацію. Але хочу наголосити, що право називати себе опозицією — не ексклюзивне. Ніхто не може сказати: «Я — справжня опозиція, а вони — ні». Сперечатися, хто більший опозиціонер, хто більше любить державу — це дорога в нікуди. Це те саме, що сперечатися про погоду. Комусь подобається сонячна погода, комусь дощова. Треба дивитися на діяльність політиків, які називають себе опозиціонерами, від початку політичної кар’єри і дотепер: що вони декларували, що робили? Багато з них були при владі, але нічого після себе не залишили. Мені як людині, котра переймається долею держави, недостатньо почути критику про те, що влада погана. Я хочу побачити, чи людина є дієвою, і що вона робитиме надалі. Якщо хтось кричить: «Все погано!» — то цікаво почути, а яка альтернатива? Мені більше імпонують люди, які спокійно, виважено аналізують ситуацію і пропонують вирішення проблеми.
— Яким чином «Наша Україна» будуватиме свою співпрацю на виборах із блоком «Батьківщини» і «Фронту змін», котрий гуртує довкола себе більшість опозиційних політиків?
— Мені невідомі принципи гуртування партій. Вони називають себе «єдиними опозиціонерами»... Але тривалий час «Наша Україна» брала участь у діяльності Комітету опору диктатурі, керівництво партії — і Валентин Наливайченко, і Сергій Бондарчук — провели багато часу в переговорах та консультаціях. У нас склалося враження, що КОД зосереджений в основному на поділі округів та місць у виборчих списках. «Нашу Україну» відштовхує такий підхід. Дискутувати лише про кандидатів — неправильно, це обманювати виборців, які чекають від опозиції дієвих вчинків і чітких перспектив.
Через це в «Нашій Україні» переважає інша точка зору — формування «правиці». Ідея «правиці» — не нова, ми час від часу до цього повертаємося. Тепер ця тема стає ще актуальнішою. Будемо активно її обговорювати. Маємо запропонувати суспільству нову якість вибору.
«Яценюк шукав захисту в Ющенка»
— Особисто ви схиляєтеся до якого варіанта участі у виборах?
— Скажу так: «Наша Україна» мусить брати участь у виборах! Партія має знову стати епіцентром політичних подій. Де буде якість дискусії, там буде і «Наша Україна». Рівень дискусії в Комітеті опору диктатурі — про виборчі округи — нас не влаштовує... Якщо ми побачимо партнерів, із якими можна підтримувати якісну дискусію, то будемо об’єднуватися. А інакше можливий варіант, що «Наша Україна» піде на вибори окремо. Рішення прийматиме політрада.
— Ви згадували про суспільний запит. Що дає вам підстави стверджувати, що саме «Наша Україна» відповідає цьому запиту?
— Ми залишаємося вірними своїм принципам. Якщо маєш ідею і віриш, що твоя точка зору може бути цікавою людям, то треба йти до них і переконувати у своїй позиції. Якщо будеш щирий, то щирість оцінять.
Коли людина дихає чистим і хорошим повітрям, то ніхто над цим не замислюється. Здається, що так буде вічно. Але в якийсь момент з’являється дим, людині стає важко дихати. Лише тоді вона може зрозуміти, що раніше дихалося свіжим повітрям... Те, що зробив Віктор Ющенко, будучи Президентом, не цінували. У нас були свобода слова, свобода вибору, бізнесу вільно дихалося. Але тодішню владу критикували. Сварили за публічні чвари, дискусії. Подивіться тепер: у владі нема сварок — бо тихо, як на цвинтарі. Тепер ми знову воюємо за свободу слова, за підприємців. Але тоді, кілька років тому, цього ніхто не цінував. А зараз шукають винних.
«Наша Україна» буде пояснювати виборцеві, чого ми досягли за час перебування у владі. Ми готові звітувати по кожному напрямi, готові виправляти помилки і робити висновки. Партія хоче повернути довіру до себе. І вклонитися тим, хто й далі з нами.
— А ви готові до того, що коли підете на вибори окремо, то партію звинуватять у розколі опозиції?
— Чому Кличко може йти на вибори окремо? Чому Гриценко може заявляти про окремий похід? Чому «Свобода» йде окремим ходом? Їх не називають «розкольниками», не нагороджують образливими епітетами. Як тільки «Наша Україна» приймає власне рішення, то вже, бачте, не всім догодила. Ми не наймалися комусь догоджати. Єдиний, хто може ставити нам якісь вимоги, це народ. Коли інші партії вказують нам спосіб поведінки — це щонайменше некоректно. Ми не дозволимо так поводитися з нами, розмовляти в такому тоні.
І хто ж говорить? Якщо подивитися на «Фронт змін», то там половина — із «Нашої України». Де вони були раніше? Мали посади, били себе в груди і кричали: «Ми — команда Ющенка». Вибачте, коли даiшник показав Яценюку палець, то той скаржився Віктору Андрійовичу, просив розібратися. І після цього він казатиме, що він якийсь особливий і сам усього досяг? Нехай Яценюк підніме укази, якими його призначали на різні посади, й подивиться, чиє там прізвище. Я підкажу: Віктора Ющенка. Багато політиків, які раніше були в «Нашій Україні», тепер вважають себе дуже великими і зірковими. Тричі люди проходили у парламент під прапорами «Нашої України» — і чим це завершувалося? Багато партійців тепер не хочуть наступати на ті самі граблі.
ПРО ДОВІРУ
«Нема часу на кабінетні балачки».
— А як ви сприймаєте дані соціологічних досліджень, які свідчать про те, що «Нашій Україні» не близько до виборчого бар’єра?
— Рейтинги — це дуже спрощено. Є рейтинг, нема рейтингу... За цифрами ховають саму партію, людей, суть. Рейтинг — це підтримка людей. Для того, щоб була довіра, треба не в кабінетах сидіти і вести переговори — треба спілкуватися з людьми. Доводити свою позицію, пропонувати співпрацю. Нема часу на балачки, на надумані теми й проблеми. Дані соціологічних досліджень мене абсолютно не пригнічують.
— Як ви прокоментуєте вихід Валентина Наливайченка з партії?
— Як до людини особисто я ставлюся до Валентина Наливайченка дуже позитивно. В мене нема жодних підстав його зневажати. Але декотрі його дії не поділяю — як власне дії, так і бездіяльність. Хто б не очолював політраду «Нашої України», я вдячна, що в нас була можливість достойно співпрацювати. Але я помітила, що кожен, хто проходить через керівні посади в «НУ» — чомусь це стало поганою традицією — набирає досвіду, здобуває політичні дивіденди, стає впізнаваним і починає вважати, що він чудовий і неповторний. А потім через пресу подає інформацію: покидає посаду, виходить із партії. Я вважаю, що було б достойно, якби Валентин Наливайченко особисто прийшов на засіданні політради і озвучив свої наміри. Так само, як ми його обирали, — після відвертої розмови, обміну думками. Він міг висловити свою точку зору у вузькому колективі, можливо, й подякувати колегам — і піти займатися якимсь іншим напрямом. Але Наливайченко обрав інший шлях, який я не поділяю. Вважаю образою дізнаватися про такі заяви з преси. Це слабка позиція. Сильний політик не ховався б від своїх рішень.