Ви знаєте, коли будуть вибори мера столиці? Влітку 2012-го? Восени разом із парламентськими? 2013-го, коли й Київради? Чи 2015-го, разом з усіма місцевими виборами? Версії зацікавлених сторін сиплються як з рогу достатку. Благо законів про вибори, конституцій, змін та виправлень до них законодавець за останні роки проголосував стільки, що творчий люфт для політиків, експертів і людей у мантіях КСУ (а цей інститут може бути використаний Банковою для пролонгації повноважень нині чинного тандема Черновецький—Попов) залишається досить широким. 

Пікантності в публічну дискусію, що розгорнулася, додав і основний опозиційний кандидат на посаду мера Віталій Кличко, який взявся, м’яко кажучи, різнопланово розмірковувати в блогах та медіа про те, йде він у мери чи не йде; вибори будуть нинішнього року чи наступного; потрібна йому посада без повноважень чи не дуже; так він висловився чи його неправильно зрозуміли… Зрештою, за останні дні Віталій Володимирович примудрився всіх так заплутати, що сказати щось конкретне про силу, напрямок і самостійність його «УДАРу» неможливо. (Навіть членам команди Кличка, від яких ми намагалися домогтися якихось пояснень.) 

Із чого випливає несподіваний, але логічний умовивід: насправді вибори мера столиці та Київради цього року не потрібні нікому — ні Попову (Кравець дає вказівки, Попов жорстко контролює їх виконання, Київрада чуйно проводить потрібні рішення), ні Кличку (який не дуже впевнений у своїй перемозі, але якщо вона й буде, то для графа де ла Фер цього вже недосить). 

Однак спробуймо послідовно розібратися, простеживши як юридичну, так і політичну складову цієї архіпоказової столичної історії. Яка може мати доволі повчальні наслідки. І яка досить яскраво демонструє те, за якими поняттями (не принципами) у нас робиться політика, ухвалюються закони та оголошуються вибори. 

Затримайте подих — пірнаємо в казуїстику

Прикметно: нинішня дискусія розгортається на тлі очікуваного приїзду до столиці делегації ПАРЄ, яка, у відповідь на лист Блоку Кличка, має перевірити, чи насправді в Києві поховали місцеве самоврядування. Історія з датою виборів (а в якій ще країні народ не знає дня і року виборів у своїй столиці?), слід гадати, додасть барв у незграбно написану українськими політиками картину. Однак, аби розуміти, як Київ докотився до такого життя, слід зануритися в історію питання. Буквально точно. 

1996 рік. Перша Конституція незалежної України визначила термін повноважень депутатів сільських, селищних, міських рад, а також голів сільських, селищних рад і міських голів — чотири роки.

2004 рік. Політична реформа. Згідно з новою редакцією Конституції України, депутатів обирали на п’ять років, а мера — на чотири роки.

— Розрив виник внаслідок банального поспіху, з яким проводилися «переговори еліт» і вносилися зміни до Конституції 1996 року у зв’язку з помаранчевою революцією 2004 року, — уточнює директор Інституту міста Олександр Сергієнко. — Тоді повноваження президента було істотно урізано і зроблено перехід від президентсько-парламентської республіки (як форми правління) до парламентсько-президентської. Паралельно депутатам усіх рад — від Верховної до сільської — з подачі, наскільки пам’ятаю, О.Мороза, продовжили повноваження з чотирьох до п’яти років. А про сільських, селищних і міських голів просто забули — їм залишили попередні чотири роки.

Однак не просто забули. «Шляхом такого розриву хотіли стимулювати голосування за закон 3207-1, який був логічним продовженням конституційної реформи й мав на увазі перехід до парламентської форми правління на рівні місцевого самоврядування (розширення його повноважень, прав та свобод), —пояснює один із досвідчених юристів парламенту. — Розрахунки робилися на те, що мери і селищні голови, обурені встановленим розривом, протягнуть закон, який підштовхне реформу далі, а заодно й збалансує терміни їхньої каденції з радами». Не склалося. 

2006 рік. Чергові місцеві вибори в Україні. У крісло мера Києва всідається Черновецький, який дійшов до кожного будинку з пакетом гречки. Як, утім, і Київради. На скільки років?
На чотири. Бо згадана норма нової Конституції набрала чинності тільки в травні 2006-го, а вибори відбулися в березні. Закон зворотної сили не має, що означає (увага!): наступні вибори в Києві мають відбутися 2010 року. 

2008 рік. Молода команда Черновецького вже позначила основні пріоритети своєї діяльності. Жорстке протистояння з опозицією в Київраді. Розклад сил у парламенті на користь опонентів Черновецького. ВР більшістю голосів ухвалює рішення про дострокові вибори в Києві. При цьому юристи ВР і тепер переконані, що ця постанова (якою б слушною вона не була стосовно варварської команди Черновецького) стала першим порушенням у законодавчій сфері столиці, яке спровокувало всі наступні. Черновецький знову мер. До 2010 року? Як і має бути за Конституцією, що чітко розрізняє природу чергових і позачергових виборів (ст. 85, п. 3)? Аж ніяк. 

2009 рік. У руках завбачливого Леоніда Михайловича рішення Конституційного суду від 04.06.2009. Між черговими і позачерговими виборами поставлено знак тотожності. Судді подарували мерові Києва ще чотири роки, раді — п’ять. Здоровий глузд поступився місцем буквоїдству. Створено небезпечний прецедент щорічного карнавалу позачергових виборів по всій країні. (В Україні 459 міст, 885 селищ, 28471 село, і в кожному з них може виникнути потреба провести позачергові вибори.) Деякі судді переїхали в нові квартири; сина головуючого Стрижака помітили на Lamborghini...

2010 рік. 25 лютого інавгурація Януковича. 30 серпня парламент ухвалює закон про місцеві вибори за змішаною системою і проведення чергових виборів по всій країні 31 жовтня 2010 року. Крім виборів у Києві та Тернопільській області. В результаті поправки, внесеної Адамом Мартинюком (на підставі згаданого рішення КСУ). Але 1 жовтня КСУ скасовує політреформу. Діє стара-нова Конституція. (Черновецький, як ми вже вияснили, 2006-го обирався за нею на чотири роки, КСУ ж у 2009-му тлумачив норму нової Конституції, яка вже не діє.) Таким чином, у ВР було вдосталь часу, щоб виконати свою пряму конституційну норму — призначити вибори в Києві у 2010 році. Однак зроблено інший вибір.
16 листопада 2010 року головою КМДА призначено Попова. Почалася робота на рейтинг. Розкрадач мільярдів Черновецький публічно викритий, але завбачливо не скинутий. 

2011 рік, лютий. Законодавець продовжує вдосконалювати Конституцію (див. ст. 141 КУ). Вибори місцевих голів та рад віднині проводяться в один день — в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень після чергових виборів. Терміни повноважень як рад, так і сільських, селищних і міських голів депутати приводять до спільного знаменника — п’ять років. Однак термін встановлено тільки для обраних на чергових виборах, отже для обраних на позачергових ця норма не діє. А Київ? Знову жодних уточнень. Жодних перехідних положень закону. Столиця так і залишилася завбачливо вирваною із загального контексту місцевих виборів у країні, маючи за плечима позачергові вибори 2008 року. І вже не чинне рішення КСУ. Робота в інтересах майбутнього кандидата від влади триває. 

«А тим часом для ситуації в столиці ці зміни, а також „повернення“ до Конституції 1996 р. мають вирішальне значення, — переконаний О.Сергієнко. — Перше, якщо прийняти, що діє нова-стара Конституція-1996, то після чергових виборів 2006 р. нові вибори в Києві мали (були!) відбутися через п’ять років —у 2011 р. Друге, якщо з великою натяжкою припустити, що Основний Закон не має зворотної сили, і все-таки якщо дотримуватися логіки рішення КСУ, то тоді повноваження Черновецького, обраного на чотири роки в 2008-му, закінчаться точно 25 травня 2012 р.!». 

Тим самим ми (підкреслюю, ми, а не Банкова, яка ухвалюватиме одноособово вигідне рішення) наближаємося хоч до якоїсь здорової логіки в питанні, що цікавить нас. До речі, саме другий варіант (вибори мера Києва — у 2012 р., Київради — в 2013-му) підтримує і екс-мер Києва, а нині голова профільного комітету ВР О.Омельченко. Він уже поклав на стіл Литвину, який нещодавно чомусь показово перейнявся датою виборів, свої пропозиції. Омельченко, щоправда, як строк закінчення повноважень мера вказує 3 червня 2012 р. (цього дня чотири роки тому ЦВК офіційно оголосила Черновецького мером). «При цьому ч. 1 ст. 15 закону про вибори передбачено, що чергові вибори призначаються не пізніше ніж за шістдесят днів до дня виборів, — пише екс-мер. — Тобто якщо Верховна Рада призначить вибори міського голови на наступний тиждень (у четвер 24 травня), то такі вибори можуть призначити не раніше ніж на 29 липня». 

Але чи призначить? Чи підтримає Олександра Омельченка комітет, який повинен підготувати відповідне рішення для внесення в зал? (Потрібна ж хоч видимість дотримання процедури…) А не факт! Наприклад, член комітету народний депутат Юрій Ключковський настійно рекомендує все-таки для початку розібратися в тому, які вибори будуть у столиці — чергові чи позачергові? На думку досвідченого юриста, для чергових виборів у Києві немає жодних підстав. Оскільки діє нова-стара Конституція (а рішення КСУ недійсне), чергові вибори мали відбутися в 2010-му. Одночасно по всій країні. Далі ще цікавіше. Адже якщо дотримуватися логіки Ключковського, то наступні чергові вибори в столиці можуть бути тільки у… 2015 р. Що, однак, через нинішню ситуацію в місті (адже мер на гроші киян, дивись, і придбає всю нерухомість Тель-Авіва), на думку самого депутата, неприпустимо. Залишається один вихід — позачергові? І мера, і Київради.

Але й тут є нюанси. 

По-перше, підстави для позачергових виборів. Вичерпні пункти прописано у ст.ст. 78—79 закону про місцеве самоврядування. Отже, рада переобирається достроково, якщо: а) ухвалила незаконні рішення; б) не проводяться сесії. Мер переобирається тільки за особистою заявою в раду про складання повноважень, а також у разі припинення громадянства, обвинувального вироку, суміщення посад, визнання недієздатним або смерті. По-друге, строк. І мер, і Київрада, обрані на позачергових виборах, працюватимуть тільки до чергових виборів по всій країні — тобто до 2015 року. Не п’ять, а три роки. 

Що вибере влада? Чергові (в 2015-му); позачергові (на підставі або заяви Черновецького про відставку — механізм насправді в руках влади, оскільки Леоніда Михайловича тільки на цій умові досі не посадили, або на підставі самогубства Київради, якою вже два роки керує Попов?) чи вибори з «відкритою датою», для призначення яких як інструмент використовують Конституційний суд, котрий, отримавши подання, зволікатиме стільки, скільки потрібно для кандидата від влади? 

Випірнули. Є чим дихати? 

Попов (~23% за зведеним даними соціологів на березень). На перший погляд, усе в Олександра Павловича начебто добре. Стратегія Банкової із завоювання столиці за будь-яку ціну (навіть нехтування Конституції) мала успіх. Динаміка рейтингу Попова порівняно з основним опонентом Кличком значно показовіша. У категорії 65 і вище голова КМДА взагалі лідер. Внутрішня соціологія регіоналів на сьогодні малює йому відрив від Кличка всього на три відсотки. Та і їх, на думку кураторів столичної кампанії з АП, можна з лишком надолужити, провівши вибори мера влітку, коли кличківська молодь несвідомо вирушить на моря. Навіть попри проблеми, які приніс голові адміністрації кульбіт Ахметова на Андріївському, що завдав кампанії незапланованого удару. А також попри нестиковки з бюджетом, які Попову ось уже чотири сесійні засідання доводиться вирішувати в умовах перманентного саботажу Київради. 

Остання заява самого Попова DT.UA, у принципі, підтверджує впевненість регіоналів у своїх столичних шансах. «Якщо я правильно розумію відповідні положення Основного та виборчого законів, чергові вибори міського голови столиці мають відбутися не пізніше липня поточного 2012 року», — заявив глава КМДА. Попов і К^о нібито вже 24 травня готові врахувати побажання мудрого Омельченка дотриматися процедури і призначити вибори мера вчасно: у липні-серпні 2012-го, як і визначив одного разу Конституційний суд. А чергові це будуть вибори чи позачергові? Чи правильно буде об’єднати їх з виборами ради (які за цією логікою у 2013 р.), чи ні?.. Відповіді на ці запитання Юрію Богдановичу Ключковському, схоже, доведеться шукати самостійно. Навряд чи в цій історії регіонали захочуть заглиблюватися в конституційні тонкощі, акцентувати увагу на прямих підставах для позачергових виборів і будувати кампанію на негативі — злочинах Черновецького (якого самі не посадили), незаконних рішеннях ради (якою самі керують уже майже два роки). Не кажучи вже про обрізання, що випливає з логіки Ключковського, строку каденції новообраних. 

З іншого боку, хоч би якої ваги влада намагалася надати столичній кампанії, остання порівняно з парламентською все-таки другорядна. «Тому й вибудовуватися повинна з урахуванням граничної безпеки для виборів до ВР», — вважають куратори парламентської (не столичної) кампанії регіоналів. У них є побоювання, що хоч би як ефектно Олександр Павлович Попов підтягувався до рейтингової планки Кличка, висування лідера «УДАРу» єдиним кандидатом в умовах об’єднання та активізації опозиції, а також загрози обструкції з боку ЄС, може завдати ключового удару по силах ПР як перед парламентськими виборами, так і під час їх. (Якщо столичну кампанію об’єднати з парламентською, адже обговорюється і такий варіант.) Найімовірніше, участь Кличка у виборах мера в статусі єдиного кандидата переведе кампанію з русла «блискучий господарник» проти «видатного спортсмена» в русло опозиція проти влади. Що може активізувати найаполітичніші верстви населення столиці. Більше того, навіть фантастична перемога Попова не надто вітається в парламентському штабі регіоналів, якщо вона відбудеться (увага!) напередодні виборів до ВР. На думку деяких завбачливих людей, програш Кличка гарантує обвинувачення у фальсифікаціях, які можуть сколихнути чергову хвилю негативу і також завдати серйозного удару по репутації партії влади як усередині країни, так і за її межами. 

 Отже, очевидні всі ознаки того, що всередині регіоналів конкурують дві лінії проведення кампанії в столиці. І автори однієї з них ставлять глобальний успіх влади в повну залежність від двох складових — відтягування дати виборів у столиці за будь-яку ціну до 2013 року (для чистоти парламентського експерименту) та усунення з київського поля Кличка. Зависання ж самого Кличка (йду на вибори, не йду…), як і регіоналів (будуть вибори чи не будуть?), котрі досі не ухвалили остаточного рішення, тільки підтверджує той простий факт, що про інтереси та права громади взагалі не йдеться. 

    Кличко (29% за зведеними даними на березень). Насправді Віталій Володимирович сьогодні вислуховує десятки побажань партійців, політтехнологів, друзів дитинства еt сetera. Його політичний шпагат збоку, може, й має блискучий вигляд (зростає і мерський рейтинг, і національний), проте завдає йому безліч турбот. Тримати спину дедалі важче. З одного боку, штовхає Банкова, подаючи сигнали про неможливість суміщення мандатів тощо, закликаючи визначитися й ударити виключно у великій політиці. З іншого, у велику політику не пускає об’єднана опозиція, гру якої Кличко, безперечно, ламає. По-перше, в разі відмови від мерських виборів Кличко залишає Київ Попову (рейтингового кандидата опозиція не має, тому їй доводиться, швидше, скромно прилаштовуватися до рейтингу Кличка в столиці, ніж гучно висувати його єдиним кандидатом від опозиції і ставити умови. Більше того, сам політик днями знову ж таки ошелешив актив «Батьківщини» фразою: «Хотів би я подивитися, як ви будете підтримувати в Києві когось іншого. Може, Попова?»). По-друге, вирушаючи у ВР, Кличко змінює розклад сил у парламенті і дуже бентежить Арсенія Петровича Яценюка, який претендує на одноособовий статус лідера опозиції ВР. 

За наявною в нас інформацією, думки штатних радників Кличка розділилися. Одні переконані, що «окреслюється варіант, коли лідер партії „УДАР“ красиво перемагає на виборах мера, потім активно й публічно працює два місяці, проходить до ВР, отримує свою фракцію в парламенті, забезпечуючи собі хороший президентський старт». Інші тим часом стверджують, що «Кличкові не дадуть працювати — повноважень немає. Бюджету немає. Пост весільного генерала вдарить по партії та амбіціях оточення, яке вже приміряло депутатський піджак. У цій ситуації треба бути чесним з виборцем, відступити, як Кутузов, здати Київ і виграти країну». (Хоча щодо повноважень можна сперечатися. Їх для формування політики в мера достатньо. Було б, як кажуть, бажання.)

Однак навіть не це головне. Головне, де в цій історії сам Кличко? Імовірно, у таборі третіх, які сподіваються уникнути мерських виборів цього року взагалі? Кличко блефує, не артикулює законної дати виборів (а тим часом у нього в команді сильні юристи) і не ухвалює остаточного рішення, сподіваючись, що за нього його ухвалить влада? Сподівається, що тоді йому не треба буде пояснювати свої вчинки  киянам? При цьому чи здогадується він (чи вже знає), чим йому доведеться платити владі за таку послугу? Тушками в списку? Чи розуміє лідер молодої партії, що, демонструючи таку позицію, дає привід громадськості скласти думку про його політичний стиль поведінки як непослідовний. А якщо все-таки Кличко стане президентом, то рішення державної ваги ухвалюватиме так само, змінюючи їх тричі на день? 

А що насправді мав би зробити Кличко? 

1. Сказати, коли мають пройти вибори в Києві згідно із законом і Конституцією. 

2. Дати чітку відповідь, бере участь він у цих виборах чи ні. 

3. Якщо не бере участі, то пояснити чому. 

Насправді все просто. Якщо чесно.

Ми ж із вами сьогодні бачимо кампанію Попова, а не Кличка. Тоді як влада (її бізнес-крило) регулярно дає інформаційні приводи, і політик, який має намір їх використати, робив би це. А Кличко мовчить. Але в політиці, на відміну від рингу, суперників не вибирають. Чи він іще цього не зрозумів?

Безперечно, всі ці запитання — до Кличка. І зазвичай лідер «УДАРу» оперативно знімав слухавку, щоб відповісти на будь-яке найскладніше запитання. Сьогод-ні мобільний Кличка мовчить.

Є ще одна проблема, яка, схоже, грає не останню роль у позиції (точніше, у її відсутності) Кличка, — фінансова. Так, у медіа називають низку прізвищ — Пінчук, Никонов, Алієв, Бакай… Та й головний канал країни під патронатом Хорошковського крутить двогодинні фільми про спортсмена-політика… Однак, як стверджують перевірені джерела, нескінченних ресурсів Кличко не має. І на те є причини. Лідер «УДАРу» досі:

 — не запропонував жодної альтернативи (де програма мера? Де команда мера? Чому пропускається безліч приводів для глибокої та оперативної дискусії із владою? І це при тому, що у фракції БК є дуже багато достойних людей); 

 — не відзначився вчинками (де викриття від імені Кличка? Де масштабна ініціатива? Де хоч одна запропонована реформа від його імені? Але навіть зрідка критикуючи владу, Кличко на 100 відсотків конгруентний Вікторові Ющенку, якого не могли змусити вимовити прізвище «Кучма». Не кажучи вже про якісь конкретні речі. Тоді як частина опозиції (нехай мала) веде власні розслідування, та, що більше паразитує на ризиках журналістів, Кличко не утруднює себе акцентуванням уваги навіть на результатах чужої праці. А чим, власне, він ризикує? Адже захищений більше за інших — коли щось станеться, вся Європа на чолі з Німеччиною стане на захист свого чемпіона); 

 — не забезпечив чистоти лав власної партії (а до поведінки фракцій «УДАРу» в місцевих радах ми повернемося трохи пізніше). 

У результаті, якщо Кличко не проаналізує власних ідеологічних, політичних та мотиваційних тилів, є всі підстави сумніватися в успіху його політичного проекту. У підсумку рейтинг Кличка має великі шанси пікірувати так само, як і рейтинги Тігіпка та Яценюка, вимушених у результаті рятуватися в дружніх партіях. Чого, до речі, не можуть не прораховувати потенційні інвестори, явно не готові фінансувати відразу дві кампанії чемпіона. Понад те, в лідера «УДАРу» можуть виникнути проблеми й із потенційним європейським інвестором (ідеологічним). Справді, дуже цікаво послухати, як захисник місцевого самоврядування Віталій Кличко пояснить запрошеним ним же комісарам ПАРЄ, як спочатку разом із провладними фракціями Київради голосував за ліквідацію районних рад у Києві, внаслідок чого, по-перше, позбавив громаду права у 2010 році захистити свої інтереси, а по-друге, створив умови для концентрації влади в руках адміністрації. А після цього ще відмовився балотуватися в мери столиці, яку в тій-таки Європі неодноразово обіцяв зробити європейською? 

…Так чи інакше, але найближчим часом владі доведеться оприлюднити свою позицію щодо дати столичних виборів. Як, утім, доведеться визначитися й Віталієві Кличку — мати позицію чи не мати. Київ для нього — ключовий тест. Як і для влади — черговий. Куди ж приведуть політичні вектори двох основних претендентів на пост мера — до виборів за законом і Конституцією чи вигідного партнерства, ми зрозуміємо вже наступного тижня: спікера Литвина зобов’язали провести рішення через зал. 

Інна Ведернікова 

Дзеркало тижня. Україна