Русский Выберите язык  Выберите язык

Соціалістична партія України

СПУ створена 26 жовтня 1991 року в Києві зусиллями колишніх членів забороненої КПУ (КПРС), які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії обрали колишнього керівника комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександра Мороза.

15 березня 1992 р. був заснований друкований орган СПУ — газета «Товариш». Її першим редактором став Адам Мартинюк.

У грудні 1993 партія оголосила себе опозиційною до влади, яку уособлювали президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма. Після відновлення КПУ лави Соціалістичної партії покинуло чимало колишніх членів КПРС.

На парламентських виборах 1994 р. до Верховної Ради України було обрано 14 представників СПУ (згодом за підтримки СПУ до парламенту було дообрано ще й Наталію Вітренко). У травні 1994 р. Олександр Мороз став головою Верховної Ради. Його кандидатура була висунута на президентських виборах того ж року, у першому турі яких Мороз набрав 13.04% голосів (3 місце).

1994 р. було створено молодіжне крило партії — Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).

Після обрання президентом Леоніда Кучми значна частина СПУ підтримала його доповідь-програму «На шляху радикальних реформ» (19 жовтня 1994 р.), але у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ знову остаточно перейшла до опозиції. Але радикально налаштовані соціалісти на чолі з Наталією Вітренко продовжували критикувати керівництво партії за «угодовство із владою». Врешті-решт вони покинули партійні лави і у червні 1996 р. утворили Прогресивну соціалістичну партію України.

Своєю заслугою СПУ вважає ухвалення нової Конституції України (28 червня 1996 р.)

У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення «загальнодемократичного фронту». У червні на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради Селянської партії було досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи. На парламентських виборах 1998 р. блок СПУ-СелПУ здобув 8,5% (третє місце після КПУ і Руху) і отримав 29 місць за списком. Ще 6 депутатів-соціалістів (серед яких — Олександр Мороз, Станіслав Ніколаєнко та Іван Чиж) були обрані в одномандатних округах. Фракція СПУ і СелПУ отримала назву «Лівий центр». Головою Верховної Ради було обрано представника блоку — Олександра Ткаченка. Проте згодом союз із СелПУ розпався.

На президентських виборах 1999 року СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Ідея «загальнодемократичного фронту» отримала своє продовження в проекті «канівської четвірки», утвореної 24 серпня 1999 р. Хоча мова йшла про персональний союз, вперше представник СПУ офіційно об'єднав зусилля з висуванцями не лише лівих, але й правих партій. Головним досягненням проекту самі соціалісти вважають «прорив інформаційної блокади». Але врешті-решт проект зазнав провалу, кожен із її учасників пішов своїм шляхом. Мороз, як кандидат від соціалістів, отримав 11.29% голосів (3 місце).

Після президентських виборів у партії виникла криза, проявом якої стало створення «соціалістичної платформи» на чолі з Іваном Чижем та Валерієм Арестовим. 19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила її організаторів з партії — за дії, які «ведуть до розколу партії, ослаблення її авторитету».

На VIII з'їзді СПУ, який відбувся 20 травня 2000 р. у Києві, головною програмною метою партія проголосила демократичний соціалізм.

Важливою політичною перемогою СПУ вважає зрив спроба втілити в життя через парламент результати референдуму 16 квітня 2000 р.

28 листопада 2000 р. Олександр Мороз у виступі на сесії Верховної Ради оприлюднив «плівки Мельниченка» та звинуватив Леоніда Кучму і його найближче оточення у причетності до зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Соціалісти таким чином стали ініціатором «касетного скандалу».

Вже в грудні СПУ була однією з основних рушійних сили акції «Україна без Кучми». Під час цієї акції вперше на рівні пересічних членів партій соціалісти об'єднали зусилля з представниками правих партій. Проте після поразки УБК на парламентські вибори опозиційні до Леоніда Кучми партії вирішили йти самостійно. Напередодні кампанії СПУ мало не втратила молодіжне крило. Соціалістичний конгрес молоді (СКМ) та його лідер Вадим Місюра вирішили підтримати СДПУ(О). З тих, хто залишився з СПУ, у стислі терміни був створений Союз молодих соціалістів(СМС).

На виборах 2002 року СПУ здобула 6,87% голосів (5 місце). Спроби створити у новому парламенті опозиційну більшість виявилися невдалими. Консолідувати єдиний фронт опозиційних сил (КПУ, СПУ, БЮТ, «Наша Україна») вдалося лише восени — 16 вересня 2002 року, під час акції «Повстань, Україно!».

На посаду президента у 2004 році соціалісти знов висунули кандидатуру Олександра Мороза. Він набрав в першому турі 5,77% голосів виборців (3 місце), після чого СПУ висловилася на користь Віктора Ющенка.

Соціалісти були активними учасниками Помаранчової революції. І після інавгурації Віктора Ющенка вперше за історії партії офіційно отримали посади у виконавчій владі — портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій. Посади в уряді представники СПУ зберегли і після зміни уряду Юлії Тимошенко на кабінет Юрія Єханурова у вересні 2005 року.

Протягом 2005 року лави СПУ поповнилися членами самоліквідованої партії «Українська партія справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців».

На парламентських виборах 2006 року СПУ здобула 5,69% голосів (4 місце). Брала участь у переговорах зі створення коаліції з БЮТ і «Нашою Україною», проте останні відмовилися пітримати кандидатуру Олександра Мороза на виборах голови Верховної Ради. Натомість Мороза підтримали КПУ та Партія регіонів, чиїх голосів вистачило для обрання спікера. Після цього СПУ створила коаліцію з комуністами і «регіоналами» і підтримала висунення кандидатом у прем'єри Віктора Януковича. В новому уряді соціалісти отримали посади двох міністрів і голови Фонду держмайна.

Новий політичний союз викликав неоднозначну реакцію в лавах соціалістів. Рішучий протест проти нового формату коаліції, зокрема, висловили Юрій Луценко, який заявив про розрив з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради СПУ. Новим секретарем і одночасно лідером фракції обраний Василь Цушко.

На позачергових парламентських виборах 2007 року отримала 2,86% голосів (6 місце, найгірший результат за всю історію партії) і до Верховної Ради не потрапила.

Перша п'ятірка мала такий вигляд
Мороз Олександр Олександрович
Цушко Василь Петрович
Бойко Володимир Семенович
Семенюк Валентина Петрівна
Ніколаєнко Станіслав Миколайович

4 квітня 2009 року колишні члени СПУ Станіслав Ніколаєнко та Олександр Баранівський звернулись до всіх членів СПУ вийти із членів СПУ і об‘єднатися із політичною партією «Справедливість» з метою реалізації в Україні програмних принципів європейського демократичного соціалізму. Це рішення було підтримано 300 членами СПУ.

Соціалістична партія оголошує себе лівоцентристською організацією соціал-демократичного спрямування, але частина експертів вважає, що ідеологічні настанови не заважають їй лоббіювати інтереси бізнесу, який належить ключовим фігурам партії та виборчого списку СПУ. На адресу Соцпартії лунали закиди щодо співробітництва її представників із великим бізнесом, пов'язаним із режимом Леоніда Кучми, та отримання хабарів від донецького фінансово-промислового угруповання. Проте соціалісти ці звинувачення відкидають.

На раді Соцінтерну, яка відбулась 1-2 липня 2011 року СПУ була виключена з лав Соціалістичного інтернаціоналу. 

18 грудня 2011 року Селянська партія України на чолі з Зиновієм Холоднюком, партія «Соціалістична Україна» на чолі з Володимиром Гошовським, Всеукраїнська партія «Дітей війни» на чолі з Валерієм Іващенком, «Діти війни» Народної партії України» на чолі з Василем Патлачуком, партія «Козацька слава» на чолі зі Станіславом Селивановим приєдналися до СПУ шляхом підписання Меморандуму про об'єднання лівих і лівоцентристських партій.


uk.wikipedia.org

 

Автор: admin от 09.05.2012
Оценка: 





  
 
  




Вы не можете комментировать!

 

 
Печать | Copyright © 2012, Chernenko Ev. Перепечатка материалов только при наличии активной гиперссылки на vibori.co.ua. | | Контакты
CMS Status-X