|
Національна безпека і оборона
2013р. буде черговим етапом загострення проблем у сфері національної безпеки. Більшість загроз, як і раніше, матимуть невоєнне походження. Водночас, брак надійних зовнішніх гарантій безпеки, серйозні проблеми у відносинах із стратегічними партнерами, критичний стан армії загострюють актуальність питання “дефіциту безпеки” для України.
1. Очікується зміцнення окремих силових структур, призначених для виконання внутрішніх (поліцейських) функцій. В умовах дефіциту бюджету відбувся перерозподіл коштів на потреби правоохоронних органів за рахунок оборони. Тим часом, посилення репресивного апарату за відсутності реальних реформ і покращення суспільного добробуту створює додаткову соціальну напруженість - і саме стає чинником зниження рівня безпеки.
Водночас, відсутність стратегії розвитку оборонних спроможностей держави, реалістичної програми реформи ЗС та мінімальних коштів на розвиток в оборонному бюджеті створюють умови подальшого ослаблення можливостей протидії потенційним зовнішнім воєнним загрозам.
2. Немає підстав очікувати суттєвих змін на зовнішньому напрямі (співробітництво з НАТО, СПБО ЄС, ОДКБ). Партнерство з НАТО
зберігатиме традиційні для останніх трьох років формати: обмежені контакти на високому політичному рівні зі сталим об’ємом конструктивного співробітництва на робочому рівні, насамперед, між військовими. Планується незначне нарощування участі в міжнародних миротворчих, анти-терористичних та антипіратських операціях під егідою ООН і НАТО. Участь в операціях ЄС залишатиметься обмеженою і радше символічною.
Військове та військово-технічне співробітництво з РФ, попри обопільне розуміння необхідності та важливості його розвитку, й надалі перебуватиме в надмірній залежності від політичних факторів.
ЧФ РФ продовжуватиме виконання своєї головної функції - бути потужним важелем російського впливу на формування порядку денного українсько-російських відносин. Неврегульовані питання перебування ЧФ на території України (переозброєння, функціонування, інвентаризація, укладення договорів оренди, передача Україні надлишкових і незаконно використовуваних об’єктів тощо) будуть періодично порушуватися, але їх урегулювання блокуватиметься.
3. Однією з головних подій 2013р. для України могло б стати її головування в ОБСЄ. Однак, перспектива досягнення впродовж року відчутних результатів за кожним з визначених МЗС пріоритетів виглядає проблематичною10. Визначивши пріоритетними ключові питання порядку денного ОБСЄ, Україна не змогла сформулювати для себе менш амбітні, але більш реалістичні завдання. Найбільшими перешкодами на шляху їх успішної реалізації будуть: (а) складність, а часом і неможливість досягнення навіть проміжних результатів; (б) недостатній моральний авторитет української влади для лідируючої ролі у вирішенні проблем гуманітарного виміру ОБСЄ.
Більше того, враховуючи протистояння між Заходом і Росією практично навколо кожного із визначених пріоритетних напрямів, бажання головуючої країни домогтися конкретних результатів (а не лише активізації дискусій з проблемних питань) вимагатиме підтримки нею позиції однієї із зацікавлених сторін і зумовить певне погіршення відносин з іншою. Отже, головування України в ОБСЄ - на фоні загальної тенденції зниження потенціалу для компромісів - може зумовити загострення проблеми її власного вибору вектора розвитку (інтеграційного проекту).
4. Головними напрямами президентських та урядових ініціатив у сфері безпеки і оборони, що вимагатимуть ухвалення ВР, будуть наступні:
• законодавче закріплення за Міністерством оборони (МО) повноважень з управління підприємствами оборонної промисловості, підготовка їх до приватизації (реструктуризація, погашення заборгованості, передача активів);
• виведення з підпорядкування МО надлишкових земель, об’єктів, майнових комплексів та їх реалізація;
• визначення орієнтирів реформування Збройних Сил, що передбачають значне скорочення їх чисельності (до 70-80 тис. осіб);
• реформування сектору внутрішньої безпеки, спроби запровадити особливі умови імплементації Кримінального процесуального кодексу на перехідний період -надання прокуратурі, правоохоронним органам і спецслужбам додаткових повноважень, які (за фактом) можуть перетворитися на постійні.
Загалом, продовження нинішньої політики діючої влади зумовлюватиме дуже небезпечну ситуацію у сфері безпеки і оборони. Головними її елементами будуть:
У Збройних Силах - погіршення загального стану армії; зниження оперативних спроможностей зі стримування потенційних загроз; критичне зниження рівня довіри до влади серед військових (а опосередковано - і в суспільстві); загострення соціальних проблем у місцях дислокації військових частин через зростання рівня безробіття.
У правоохоронній системі - зміцнення правоохоронних органів як засобу посилення впливу режиму на суспільне життя та реагування на зростання протестних настроїв у суспільстві, а також засобу реалізації бізнес-інтересів найближчого оточення Президента та їх захисту від посягань конкуруючих ФПГ.
В оборонній промисловості - концентрація і централізація фінансових потоків від державного оборонного замовлення та експорту озброєнь; підвищення збитковості та занепад слабких підприємств; руйнування наявних коопераційних зв’язків; зниження загальної рентабельності виробництва озброєнь; значне скорочення робочих місць і зростання соціальної напруженості.
Зовнішня політика
Упродовж 2012р. зовнішньополітичне становище України погіршувалось і є підстави очікувати посилення негативних тенденцій у 2013р. Українська зовнішня політика має ряд хронічних проблем. По-перше, вона не грунтується на стратегічному, чіткому баченні місця та ролі України у світі, а отже - не є збалансованою на основних стратегічних напрямах, послідовною і прогнозованою. По-друге, вона здійснюється в “ручному режимі”, страждає від кулуар-ності, залежності від кон’юнктурних інтересів окремих груп впливу. По-третє, центр прийняття рішень зосереджений винятково в Адміністрації Президента та фактично позбавлений громадського контролю, в т.ч. парламентського.
Значної шкоди міжнародному іміджу України завдало судове переслідування та ув’язнення лідерів опозиції - екс-Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко та екс-Міністра внутрішніх справ Ю.Луценка. Останнім часом до цього додається невдоволення порушенням проти Ю.Тимошенко нових кримінальних справ з публічно оголошеним наміром домогтися її довічного ув’язнення.
Внаслідок наведеного дії влади на світовій арені не мають бажаного ефекту, задекларовані зовнішньополітичні цілі не досягнуті.
1. Триває глибока криза довіри в контактах з ЄС, насамперед - через внутрішньополітичні процеси в Україні. Йдеться про неефективність боротьби з корупцією, корозію судової системи, що використовується для переслідування лідерів опозиції, посилення авторитарних тенденцій, згортання демократичних процесів. Парламентські вибори в Україні лише поглибили кризу у відносинах Києва і Брюсселя.
Спостерігається “охолодження” відносин із США. Як і керівництво ЄС, влада США критично оцінює внутрішньополітичні процеси в Україні, вибіркове правосуддя та переслідування лідерів опозиції. Сьогодні Україна для США є “проблемною” країною, яка перебуває на периферії американських інтересів.
Співробітництво з Росією має непрозорий, кулуарний, конфліктний характер. Україна діє на російському напрямі переважно в режимі поступок, потенціал яких зменшується.
Пожвавлення контактів з іншими країнами -світовими лідерами (Китаєм, Індією, Бразілією, Туреччиною та ін.) має поки що “відкладений ефект” і не призвело до реальної диверсифікації зовнішньополітичних та економічних контактів України на світовій арені.
2. Парламентські вибори 2012р. не призвели до якісних змін ролі Верховної Ради у процесі підготовки і прийняття важливих зовнішньополітичних рішень. Парламент залишатиметься механізмом легітимації дій Адміністрації Президента. Однак, новий склад Верховної Ради дає підстави говорити про те, що владі буде набагато складніше просувати рішення на зразок “Харківських угод”. Зміна керівництва зовнішньополітичного відомства (призначення главою МЗС Л.Кожари) так само не вплине на якість і характер державної зовнішньої політики.
3. Діюча влада (в т.ч. провладна більшість у Парламенті), не маючи однозначної позиції з питання пріоритетного геополітичного напряму розвитку країни (її цивілізаційного вибору), очевидно, намагатиметься продовжити політику лавірування між двома інтеграційними утвореннями - ЄС і Митним союзом. Однак, така політика вичерпала себе, вона не розв’язує, а поглиблює і загострює як економічні проблеми України, так і проблеми національної безпеки, залишаючи країну в “сірій” зоні та позбавляючи її реальних стратегічних партнерів і реальних гарантій зовнішньої безпеки.
До цього слід додати, з одного боку, посилення тиску російської сторони в напрямі залучення цього додається невдоволення порушенням проти Ю.Тимошенко нових кримінальних справ з публічно оголошеним наміром домогтися її довічного ув’язнення.
Внаслідок наведеного дії влади на світовій арені не мають бажаного ефекту, задекларовані зовнішньополітичні цілі не досягнуті.
1. Триває глибока криза довіри в контактах з ЄС, насамперед - через внутрішньополітичні процеси в Україні. Йдеться про неефективність боротьби з корупцією, корозію судової системи, що використовується для переслідування лідерів опозиції, посилення авторитарних тенденцій, згортання демократичних процесів. Парламентські вибори в Україні лише поглибили кризу у відносинах Києва і Брюсселя.
Спостерігається “охолодження” відносин із США. Як і керівництво ЄС, влада США критично оцінює внутрішньополітичні процеси в Україні, вибіркове правосуддя та переслідування лідерів опозиції. Сьогодні Україна для США є “проблемною” країною, яка перебуває на периферії американських інтересів.
Співробітництво з Росією має непрозорий, кулуарний, конфліктний характер. Україна діє на російському напрямі переважно в режимі поступок, потенціал яких зменшується.
Пожвавлення контактів з іншими країнами -світовими лідерами (Китаєм, Індією, Бразілією, Туреччиною та ін.) має поки що “відкладений ефект” і не призвело до реальної диверсифікації зовнішньополітичних та економічних контактів України на світовій арені.
2. Парламентські вибори 2012р. не призвели до якісних змін ролі Верховної Ради у процесі підготовки і прийняття важливих зовнішньополітичних рішень. Парламент залишатиметься механізмом легітимації дій Адміністрації Президента. Однак, новий склад Верховної Ради дає підстави говорити про те, що владі буде набагато складніше просувати рішення на зразок “Харківських угод”. Зміна керівництва зовнішньополітичного відомства (призначення главою МЗС Л.Кожари) так само не вплине на якість і характер державної зовнішньої політики.
3. Діюча влада (в т.ч. провладна більшість у Парламенті), не маючи однозначної позиції з питання пріоритетного геополітичного напряму розвитку країни (її цивілізаційного вибору), очевидно, намагатиметься продовжити політику лавірування між двома інтеграційними утвореннями - ЄС і Митним союзом. Однак, така політика вичерпала себе, вона не розв’язує, а поглиблює і загострює як економічні проблеми України, так і проблеми національної безпеки, залишаючи країну в “сірій” зоні та позбавляючи її реальних стратегічних партнерів і реальних гарантій зовнішньої безпеки.
До цього слід додати, з одного боку, посилення тиску російської сторони в напрямі залучення
України до Митного союзу, з іншого -критичне наростання “втоми від України” європейських партнерів. За таких умов, питання вибору пріоритетного зовнішньополітичного вектора може стати у 2013р. нагальним і головним.
4. Так, 2013р. може стати якщо не вирішальним, то важливим у відносинах України з ЄС.
За оптимістичними оцінками, підписання парафованої Угоди про асоціацію можливе наприкінці 2013р. на Вільнюському саміті Східного Партнерства. Наступний етап - тривалий процес її ратифікації національними парламентами країн ЄС. Очевидно, що у 2013-2014рр. Угода про асоціацію не набуде чинності. Проте, її можливе підписання та започаткування процесу ратифікації може суттєво змінити ситуацію у відносинах України з ЄС на краще.
Для цього Україні необхідно здійснити комплекс невідкладних заходів для нормалізації і просування подальшого діалогу з ЄС, демонструвати хоча б часткові, але помітні кроки назустріч у найбільш чутливих питаннях, визначених у Висновках Ради ЄС (10 грудня 2012р.) і Резолюції Європарламенту (13 грудня 2012р.). Такий варіант є найбільш оптимальним для країни.
Слід зауважити, що підписання Угоди про асоціацію викличе жорстку реакцію Росії. Однак, з іншого боку, воно надасть українській владі можливості зміцнити свої позиції в діалозі з РФ. Чи реалізує влада ці можливості -залежатиме від неї.
5. Водночас, зберігається реальна загроза кардинальної зміни задекларованого зовнішньополітичного курсу: згортання процесу євро-інтеграції, приєднання до Митного союзу та як наслідок - перетворення України на сателітну, несамостійну, підпорядковану російським інтересам державу з численними проблемами у сфері демократії.
Російське керівництво буде активно домагатися приєднання України до Митного союзу. Російській стороні є об’єктивно вигідним погіршення відносин України з ЄС, і, відповідно -зміцнення проросійської складової в її внутрішній і зовнішній політиці.
Загроза приєднання до євразійського інтеграційного проекту набула реальних ознак з огляду на останні заяви вищого керівництва України та ситуацію навколо відкладеного візиту В.Януковича до Москви у грудні 2012р.11 Тому на цей час не варто виключати сценарію євразійської інтеграції, який може бути реалізований, у т.ч. шляхом референдуму.
Така перспектива ставить перед парламентською опозицією та інститутами громадянського суспільства нагальне завдання: проведення широкої інформаційної кампанії з підвищення обізнаності українського суспільства з особливостями, результатами та наслідками для різних суспільних груп кожного напряму інтеграції - європейського та євразійського.
ГРОМАДСЬКА ДУМКА1: ПЕРШИЙ ЗАМІР ПІСЛЯ ОГОЛОШЕННЯ ОФІЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ 2012 р.
 
|