Украина-2013: между выборами и перед выбором (аналитические оценки)
|
I. ПЕРСПЕКТИВИ-2013
Внутрішньополітична і правова сфери Перспектива еволюції політичного режиму в Україні залишається невизначеною. З однаковим ступенем імовірності можна припускати розвиток подій у напрямі встановлення як відносно демократичного режиму, так і жорстко авторитарного, з подальшим обмеженням політичної конкуренції, звуженням політичних прав і свобод громадян, тиском на інститути громадянського суспільства. Така невизначеність зумовлена кількома чинниками. По-перше, невизначеністю діючої влади стосовно геополітичного вектора розвитку України та наявністю у владі груп з різноспрямованими інтересами (свідчення цього - ставка Президента на перевірені, особисто лояльні до нього кандидатури на посади Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради). По-друге, її зосередженістю на внутрішніх проблемах і викликах: мінімізації наслідків економічної кризи; збереженні впливу на ключові сфери (власність, фінанси, фіскальна система, безпека і правопорядок); збереженні і примноженні власних активів. По-третє, активізацією структур громадянського суспільства (що виявилося під час виборчої кампанії), посиленням і радикалізацією політичної опозиції (обрання до Парламенту ВО “Свобода”) та, відповідно -зростанням її можливостей організувати та/або очолити суспільні протестні рухи. За таких умов, найбільш імовірним виглядає розвиток подій за стагнаційним сценарієм. З одного боку, влада не піде на відверте посилення авторитарних тенденцій і демонструватиме певну прихильність до європейського курсу. З іншого - посилюватиме контроль над суспільними процесами, судовою і правоохоронною системами, інститутами громадянського суспільства, засобами комунікації (на випадок зростання суспільного невдоволення та виникнення реальної загрози “стабільності” влади). 1. Головним завданням влади в I кварталі 2013р. буде формування оновленої владної вертикалі та її стабілізація. До початку роботи ІІ сесії Парламенту в основному завершиться процес оновлення вертикалі виконавчої влади. Новий Уряд не подаватиме на затвердження Програму діяльності, а визначатиме пріоритети на підставі Щорічного послання Президента, яке може бути виголошене на початку ІІ сесії. Очевидно, що впродовж I півріччя Уряд буде змушений здійснювати соціально непопулярні заходи, скорочувати бюджетні витрати на соціальну сферу. Можна очікувати припинення фінансування т.зв. Соціальних ініціатив Президента. Такі дії викликатимуть невдоволення громадян владою в цілому, але персоніфікуватиметься воно в особі Президента. Тому не виключено, що з метою зниження рівня протестних настроїв, Президент може змінити Кабінет Міністрів за підсумками I півріччя або трьох кварталів 2013р.
2. Характер законотворчого процесу в Парламенті зазнає певних змін. Партії регіонів не вдалося самостійно сформувати парламентську більшість. Для прийняття рішень вона потребує підтримки фракції КПУ та позафракційних депутатів.
Провладна більшість намагатиметься використовувати апробовані механізми прийняття законів з порушенням регламентних норм, ігнорувати законодавчі ініціативи опозиційних сил. Однак, процес “продавлювання” необхідних владі рішень ускладниться через активні дії опозиції із забезпечення персонального голосування та дотримання законодавчих процедур. Імовірно, владі буде складно сформувати більшість для прийняття соціально чутливих і непопулярних рішень (з огляду на позицію фракції КПУ та частини позафракційних депутатів).
3. Відносини між проурядовою та опозиційною частинами Парламенту залишатимуться конфліктними. Рівень конфліктності не знижуватиметься, поки лідер “Батьківщини” Ю.Тимошенко залишатиметься в ув’язненні. Про високу ймовірність цього свідчить відмова провладної більшості декриміналізувати відповідні статті Кримінального кодексу.
Фракції, що належать до опозиції, намагатимуться узгоджувати свої дії в Парламенті та демонструвати єдність, принаймні, впродовж перших двох парламентських сесій. Однак, на діяльність найбільшої опозиційної фракції -ВО “Батьківщина”, впливатиме чинник “подвійного лідерства” - Ю.Тимошенко та А.Яценюка (попри “символічне” ухвалення Радою Об’єднаної опозиції рішення про висування Ю. Тимошенко кандидатом на президентські вибори-2015), та проголошений процес створення єдиної партії, а на відносини між усіма опозиційними фракціями - чинник конкуренції на перспективу президентських виборів 20І5р. Тестом на здатність опозиції до компромісів заради спільної перемоги будуть довибори до Парламенту в одномандатних округах і можливі вибори мера Києва.
4. У забезпеченні “стабільності” ставка й надалі робитиметься на силові методи. Тому слід очікувати подальшого посилення впливу силових (правоохоронних) структур на внутрішнє життя країни. Свідченням цього є, зокрема, істотне збільшення фінансування у 2013р. прокуратури, МВС, СБУ. Ключову роль у правоохоронній сфері відіграватиме прокуратура, яка з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу отримала додаткові широкі повноваження у сфері кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності. Брак дієвого громадського контролю (в т.ч. парламентського) над діяльністю силових структур і фактичне підпорядкування судової влади Президенту створюють передумови для неправомірного використання цих органів у політичній боротьбі та виконанні завдань, не передбачених Конституцією.
Під виглядом “судової реформи” буде посилюватися контроль над судами. Зокрема влада вдасться до спроб внесення змін до Конституції, підготовлених Адміністрацією Президента, попередньо отримавши схвальний висновок Венеціанської комісії (наразі активно ведеться відповідна робота).
5. Попри очевидну нагальність, не варто очікувати у 2013р. реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальної реформи. Необхідність цих реформ буде декларуватися, можуть бути розроблені їх певні концепції (зокрема, в рамках Конституційної Асамблеї). Імовірно, однак, що ці реформи не будуть започатковані до президентських виборів 2015р. - оскільки вони таять у собі ризики для діючої влади: зниження рівня її підтримки через непопулярність цих реформ (особливо адміністративно-територіальної) та зниження ефективності налагодженої системи застосування адміністративного ресурсу на виборах (що може відбутися в результаті кардинальної реорганізації органів місцевого самоврядування та органів місцевої виконавчої влади). Крім того, ці реформи передбачають децентралізацію державної влади, що суперечить нинішнім тенденціям до централізації державної влади і концентрації її в руках Президента.
6. Ухвалення Закону про всеукраїнський референдум створило реальну небезпеку використання референдуму для посилення авторитаризму та забезпечення “успадкування” влади. Цілком імовірно, що парламентська опозиція звернеться до Конституційного Суду з поданням про визнання неконституційними багатьох положень Закону (зокрема, стосовно предмету всеукраїнського референдуму, порядку внесення змін до Конституції і прийняття нової Конституції, порядку набуття чинності законами, ухваленими на референдумі). Водночас, можна передбачати, що ключові положення Закону будуть визнані Судом конституційними.
Імовірним є також застосування Закону для внесення референдумом “точкових” змін до Конституції. Тактичною метою цього кроку є випробування такого способу ухвалення потрібних владі рішень, стратегічною - його використання для кардинальної зміни порядку формування та розподілу влади в Україні шляхом внесення змін до Конституції (ухвалення нової Конституції) на референдумі.
7. Позиція влади стосовно громадянського суспільства буде подвійною. З одного боку, декларуватиметься сприяння розвитку його інститутів і налагодження партнерства між ними і владою. З іншого - влада намагатиметься встановити контроль над мережами поширення інформації, перешкоджати організації і проведенню протестних акцій, використовуючи судові і правоохоронні органи. Поширюватиметься також практика створення “паралельних” інститутів громадянського суспільства, що працюватимуть в інтересах влади.
8. Соціально-економічна ситуація зумовлюватиме підвищення громадянської активності і протестних настроїв. Відносно масові протести можливі переважно з соціально-економічних причин: невиплат зарплат і пенсій, різкого зростання цін, кризи банківської системи. Серед політичних подій, що можуть викликати зростання протестної активності, - нові ініціативи в мовній і зовнішньополітичній сферах.
Економіка
У 2012р. владі не вдалося реалізувати політику сталого економічного зростання, тому збільшуються ризики сповзання економіки України в довгострокову рецесію. Крім того, 2013р. є “піковим” у сплаті зовнішніх боргів - Україна має сплатити близько $9 млрд., або 35% нинішніх золотовалютних резервів. За таких умов не варто очікувати хоча б започаткування реструктуризації економіки, принципового покращення інвестиційного клімату та відчутного підвищення темпів економічного зростання.
Реальний сектор. Негативні тенденції посилюються. Так, за 2012р. відбулося падіння в головних економічних сферах: промисловості - на 1,8%, аграрному секторі - 4,5%, вантажообороті - 7,6%, будівництві - 13,8%. Зростання реального вВп у 2012р. становитиме не більше 0,5%.
Лише за відновлення співпраці з МВФ Україні вдасться започаткувати стабілізаційні процеси, проте, навіть у цьому випадку зростання реального ВВП у 2013р. не перевищить 1,5%.
Інфляція. Практично нульова офіційна інфляція у 2012р. є заниженою, спотворює показники реального добробуту, дозволяє владі уникати індексації соціальних виплат.
У 2013р. інфляція перевищить 8%. Серед ризиків її пришвидшення - підвищення тарифів на ЖКП, дефіцит бюджету, девальвація гривні. Інфляційний шок є малоймовірним, внаслідок низького життєвого рівня більшості населення.
Інвестиції. Частка валового нагромадження основного капіталу впала до кризового рівня -приблизно 18-20% ВВП, чого недостатньо для створення міцних підвалин економічного розвитку. Погіршується структура фінансування капітальних інвестицій - практично дві третини (61%) склали власні кошти підприємств, кредити банків - близько 15%.
Інвестори будуть вичікувати - обсяг інвестицій у 2013р. не перевищить 20% ВВП, що, своєю чергою, не покращить перспективи прискореного відновлення. Індекс інвестиційної привабливості України в IV кварталі склав 2,12 за п’ятибальною шкалою. Це найнижчий показник за весь час досліджень (з 2008р.).
Державний бюджет. Погіршення економічної динаміки у 2012р. та передвиборче збільшення видатків спровокували підвищення дефіциту бюджету, який у листопаді перевищив 38 млрд. грн. Загалом, фактичний дефіцит у 2012р. оцінюється в 44-45 млрд. грн. (за “планових” 25 млрд. грн.).
Запланований на 2013р. дефіцит державного бюджету в 50 млрд. грн. не враховує фінансовий стан державних монополістів, насамперед, НАК “Нафтогаз”, Пенсійного фонду тощо. Тому загалом дефіцит державних фінансів у 2013р. складе 75-80 млрд. грн. (5,5% ВВП).
Платіжний баланс. Упродовж 2012р. відбувалося стрімке зростання зовнішньоторговельного дефіциту, який сягнув $20,5 млрд. Дефіцит рахунку поточних операцій - $14,4 млрд.
Наміри влади підвищити мита (нібито для захисту внутрішніх ринків) призведуть до погіршення інвестиційної привабливості України, подорожчання імпортних товарів, ускладнення доступу до зовнішніх ринків.
За слабких структурних змін, дефіцит рахунку поточних операцій у 2013р. складе $10,5 млрд.
Зовнішній борг. Фінансування зовнішньоторговельного дефіциту та боргових виплат вимагає нарощування запозичень - на кінець 2012р. загальний зовнішній борг перевищить $130 млрд., половина якого є короткостроковим (лише платежі України МВФ у 2013р. сягають $5,8 млрд.).
Необхідною умовою відвернення фінансового краху є відновлення повноцінної співпраці з МВФ (а з тим - Світовим банком, ЄБРР, фінансовими інститутами та інвесторами), запобігання погіршенню рейтингів, що дозволить залучити необхідні ресурси і зберегти валютні резерви. За помірної девальвації гривні, зовнішній борг у 2013р. складе близько 80% ВВП.
Курс і резерви. Дисбаланси на валютних ринках зростають - утримується високий попит на іноземну валюту, посилюється недовіра населення до спроможності НБУ забезпечити купівельну спроможність гривні. Міжнародні резерви України впали до $24,5 млрд. (на початку року перевищували $31 млрд.).
Хоча НБУ ухвалив ряд постанов, які передбачають збільшення пропозиції валюти на внутрішніх ринках1, однак, через їх нераціональність посилиться тінізація і відбудеться не лише скорочення припливу валютних ресурсів, а й подальша дестабілізація валютних ринків.
Оскільки девальваційний тиск залишатиметься високим, НБУ, з огляду на “політичну доцільність”, продовжить адміністрування на валютних ринках з метою “витіснення” іноземної валюти (в т.ч. оподаткуванням готівкових обмінних операцій). В умовах покращення співпраці з МВФ, девальвація гривні не матиме шокового характеру, і у 2013р. середньорічний офіційний курс гривні не перевищуватиме 8,7 грн. за $1.
Приватизація. Надходження від приватизації до Держбюджету у 2012р. складають близько 6,5 млрд. грн. (планувалося 10 млрд. грн.). Низькі показники зумовлені відновленням некомер-ційних конкурсів, політизованою “адресністю” продажів і передачею в довгострокову оренду високоліквідних підприємств за низькими цінами.
“Цільове” роздержавлення досягатиметься через концесію і приватизацію привабливих підприємств (у т.ч. раніше внесених до списку заборонених до приватизації). Не слід виключати приватизацію українських портів, підприємств ОПК, енергетичного машинобудування, Укрзалізниці та ін. Метою стане не фінансування бюджету чи формування ефективного власника, а перерозподіл активів на користь політичних бізнес-партнерів.
Енергетика
Парламент VII скликання не буде спроможним згуртуватися навколо вирішення загальнонаціональних завдань енергетичної політики і зменшення корупції в енергетичному секторі. Натомість лобістські групи просуватимуть закони, спрямовані на посилення монополізму на енергетичних ринках і перекладання цінових та фінансових ризиків на споживачів і Держбюджет.
Управління ПЕК здійснюватиметься переважно в ручному режимі, чому сприятиме зокрема зволікання з прийняттям оновленої Енергетичної стратегії держави.
Немає підстав очікувати на позитивні результати переговорів з РФ про перегляд умов газового контракту. Натомість “газове питання” (в т.ч. скорочення у 2012р. обсягів закупівлі газу Україною) буде використовуватися російською стороною для тиску на Україну, зокрема -з метою спонукати її до вступу до Митного союзу.
1. Однією з важливих подій 2013р. буде підготовка реструктуризації НАК “Нафтогаз України” з урахуванням інтересів приватних компаній-монополістів і з (неофіційною) метою непрозорої приватизації за заниженими цінами найпривабливіших підприємств компанії (насамперед ПАТ “Чорноморнафтогаз” і ДК “Укргазвидобування”).
2. На енергетичних ринках можна очікувати:
• на ринку електроенергетики - посилення монопольних позицій компанії' ДТЕК, яка стане єдиним експортером української електроенергії та отримає значні переваги із впровадженням нової моделі електроенергетичного ринку;
• на газовому ринку - суттєвих змін внаслідок створення ексклюзивних умов для дочірніх компаній Group DF, які витіснятимуть НАК “Нафтогаз України” із сектору поставок для промислових споживачів, залишаючи їй збиткові операції з продажу газу для населення та підприємств з виробництва теплової енергії2. Таким чином, Уряд створює передумови, з одного боку, для монополізації ринку приватною структурою, а з іншого - для банкротства державної компанії. Така ситуація також зумовить вимивання золотовалютних запасів і втрати Держбюджету;
• на ринку нафтопродуктів - подальшої монополізації ринку компаніями, що належать провладним власникам.
3. Несприятливий інвестиційний клімат зумовлюватиме перешкоди залученню коштів у розвиток власного видобутку енергоносіїв, альтернативну енергетику, проекти з підвищення енергоефективності та диверсифікації джерел енергопостачання, а посилення економічної кризи - подальшу стагнацію нафтовидобутку та нафтопереробки.
4. Через несприятливий інвестиційний клімат і низьку якість управління можуть опинитися під загрозою зриву пріоритетні для енергетичної безпеки України проекти будівництва ІМб-термінала та розвідки й видобутку нетрадиційного газу в межах ділянки Юзівська (Харківська та Донецька області).
5. Продовження тенденцій зниження попиту на російський газ у країнах ЄС і Туреччині в поєднанні зі збільшенням завантаження газопроводу “Північний потік”, а також переорієнтації експорту російської нафти на Балтійську трубопровідну систему і зменшення поставок нафти на нПз зумовлять:
• зниження обсягу транзиту російського газу територією України;
• критично низький коефіцієнт завантаженості нафтопроводів ПАТ “Укртранснафта”;
• збільшення чутливості ринку нафтопродуктів до змін кон’юнктури на світових нафтових біржах.
6. Немає достатніх підстав очікувати на помітні позитивні зрушення в адаптації нормативно-правових актів України до положень енергетичного законодавства ЄС і принципів Договору про заснування Енергетичного Співтовариства -оскільки олігархічні клани не зацікавлені в розвитку конкуренції, лібералізації ринків і захисті прав споживачів.
Соціальна сфера
Діюча влада, включно з парламентською більшістю Верховної Ради VI скликання, проводила радше популістську, а не соціальну політику. Насамперед, це стосується 2012р., коли незадовго до виборів були оголошені т.зв. Соціальні ініціативи Президента, на виконання яких виділялися значні кошти.
Держбюджет на 2013р. засвідчив, по-перше, що президентські ініціативи були лише передвиборною технологією, по-друге, що на заміну популістському прийнято бюджет жорсткої економії, - яка, втім, стосуватиметься лише переважної більшості українських громадян і не торкатиметься державних інститутів (видатки на їх утримання збільшено), а також групи надбагатих громадян (прогресивний податок
на доходи не запроваджено, податок на нерухомість - позбавлено сенсу, пільги з нарахувань єдиного соціального внеску на високі доходи збережено3).
Отже, влада буде продовжувати антисоціальну політику дешевої робочої сили, зниження соціальних стандартів, перекладання на плечі найманих працівників і пенсіонерів тягаря державних боргових зобов’язань і наслідків економічної кризи4. Таке припущення підтверджується наступними обставинами.
1. У Держбюджеті-2013:
• соціальні стандарти зведено до мінімуму. Так, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (мінімальна пенсія), збільшиться впродовж року лише на 6,7%, для працездатних (мінімальна зарплата) - на 5% (проти 9,7% і 14%, відповідно, у 2012р.). При цьому, зазначене збільшення передбачене лише двічі на рік -у січні та грудні: в січні мінімальна пенсія зросте на 10 грн. ($1,2), мінімальна зарплата - на 13 ($1,6). Отже, впродовж 10 місяців (лютий-листопад) мінімальні соціальні стандарти будуть заморожені й не покриватимуть поточної інфляції;
• уможливлено надання пільг і соціальних виплат у ручному режимі - “залежно від можливостей бюджету”. Враховуючи, що соціальні трансферти становлять близько 40% доходів середньостатистичної української сім’ї, можна прогнозувати різке погіршення суспільного добробуту, насамперед -сімей, що належать до пільгових категорій (на початок року таких сімей - понад
4,5 млн., або близько третини всіх сімей (домогосподарств) країни). З іншого боку, можливе підвищення комунальних тарифів змусить звернутися за житловими субсидіями ще більше українських сімей, що погіршить стан державних фінансів;
• скорочено видатки на соціально значимі програми (доступне житло, забезпечення молоді першим робочим місцем, освіта тощо).
2. Прогнозована середня зарплата (на кінець 2013р. - близько 3 400 грн.) не забезпечить середньостатистичній українській сім’ї (три особи) належний життєвий рівень. За вказаної мінімальної зарплати, середня зарплата на кінець 2013р. збільшиться, порівняно з листопадом 2012р. (3 098 грн.), приблизно на 300 грн. ($36) - що не покращить помітним чином добробут працівників і їх сімей. Ще меншою мірою зросте середня пенсія - приблизно на 80 грн. (близько $10).
3. З уповільненням темпів зростання економіки можна очікувати зниження економічн(в т.ч. прихованого), збільшення числа осіб, які працюють неповний робочий день або перебувають у вимушених відпустках без збереження заробітної плати. Так, рівень безробіття осіб працездатного віку вже в І кварталі 2013р. може становити 9,2-9,4% (проти 8,4% за аналогічний період 2012р.). Імовірним є також поширення практики невиплати зарплати, затримок соціальних виплат тощо.
4. У новому складі Парламенту фактично немає представників профспілок і груп впливу, які б представляли інтереси найманих працівників. Тому ймовірним є прийняття законодавчих актів, вигідних для крупних роботодавців (зокрема - Трудового кодексу, ухвалення якого зволікається вже понад 10 років). З цієї ж причини немає підстав сподіватися, що зміни до Держбюджету, внесення яких передбачено в березні, будуть спрямовані на покращення ситуації в соціальній сфері.
Гуманітарна сфера
Гуманітарна сфера охоплює насамперед культуру, суспільні комунікації, зміст гуманітарної освіти5. Ця сфера є в Україні найбільш чутливою, з огляду на дві обставини. По-перше, це виразні соціокультурні відмінності, що розділяють регіони країни й великою мірою визначають відмінні політичні та геополітичні орієнтації громадян6. По-друге - масштабна гуманітарна експансія з боку РФ, зокрема в рамках проекту “Русский мир”, на виконання якого працюють потужні ЗМІ і мережі проросійських громадських організацій (у т.ч. церковно-релігійні).
При цьому, чіткої гуманітарної політики Україна не має7. Культура фінансується за залишковим принципом, інформаційний простір є незахищеним, питання мови, історії, історичної пам’яті, соціальної міфології трактуються залежно від політичної кон’юнктури.
Для Парламенту VI скликання характерною була практика прийняття провладною більшістю законів, що торкаються міжетнічних і міжкультур-них відносин у країні. їх наслідком стало поглиблення суспільного поділу за соціокультурними чи національно-етнічними ознаками8.
Із зміною складу Парламенту ситуація може змінитися на гірше.
З одного боку, Партія регіонів і її союзники мають виразну проросійську орієнтацію і є сприйнятливими до впливу РФ. Гуманітарна сфера є однією з небагатьох, яка зберігає значний потенціал поступок Росії і не є цінністю для діючої влади9. Отже, слід очікувати продовження процесів:
• відмови від власного трактування історії і культури, від підтримки вітчизняних культурних індустрій;
• просування російської мови не лише в культурному та інформаційному просторі, але й в офіційному спілкуванні;
• формування змісту гуманітарних дисциплін на спільних з РФ змістовних і ціннісних засадах;
• утвердження православ’я в якості атрибутивної властивості національної ідентичності, а УПЦ - домінуючої і де-факто офіційної церкви.
З іншого боку - посилення та радикалізація парламентської опозиції постійно загострюватиме аж до відкритого (силового) протистояння спроби партії влади узаконити вигідні їй ініціативи з гуманітарних питань (наприклад, законодавче підвищення статусу російської мови, надання преференцій православ’ю і зокрема -УПЦ, надання загальноукраїнського статусу відзначенню ювілейних дат російської історії тощо). Ризики полягають у тому, що це (силове) протистояння може поширитися на суспільство, виступивши каталізатором конфліктів з відповідних приводів.
|
Вы не можете комментировать!