Украина-2013: между выборами и перед выбором (аналитические оценки)
|
Особливості, підсумки та уроки виборів-2012 Перспективи-2013 Громадська думка: перший замір після парламентських виборів
Цим матеріалом Центр Разумкова започатковує серію щорічних аналітичних оцінок і прогнозів розвитку суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в Україні, її зовнішньополітичного та безпекового становища.
У цьому випуску аналізуються підсумки виборів 2012р.: особливості виборчої кампанії та її суспільно-політичного контексту, результати виборів і їх уроки для влади, опозиції та суспільства.
На підставі аналізу чинників, що свідчать про сучасний стан вищих владних інститутів, політичної опозиції і громадянського суспільства, робиться прогноз розвитку ситуації у 2013р. в головних сферах внутрішньої і зовнішньої політики України. За узагальненим висновком експертів, ситуація в переважній більшості сфер характеризуватиметься погіршенням або, у кращому разі, стагнацією. Стимулом позитивних змін може стати підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
У дослідженні також наводяться результати соціологічних опитувань, що характеризують стан громадської думки в післявиборчий період, зокрема, очікування від новообраної Верховної Ради, рівень протестної активності, зовнішньополітичні орієнтації громадян. Парламентські вибори 2012р. розглядалися, по-перше, як тест на прихильність діючої влади до європейських (реальних) чи євразійських (формальних) стандартів демократії, по-друге, як точка біфуркації в розвитку політичного режиму в Україні, де альтернативами були, з одного боку, подальше утвердження авторитаризму, з іншого -повернення на демократичний шлях розвитку через відновлення ролі Парламенту в політичній системі. Організація і проведення виборів, процес встановлення їх результатів показали, що діюча влада знехтувала європейськими демократичними стандартами. Результати виборів -засвідчили політичну поразку партії влади, зміцнення парламентської опозиції і відчутну радикалізацію суспільних настроїв. Проте, як поразка партії влади, так і успіх опозиції не є абсолютними. Партії регіонів та її союзникам вдалося зберегти більшість у Парламенті -отже, навряд чи він буде домагатися відновлення своєї ролі в політичній системі як самостійної гілки державної влади. Опозиції вдалося поповнити і зміцнити свої фракції - отже, партії влади та її союзникам буде складніше просувати в Парламенті ініціативи, спрямовані на утвердження авторитарних тенденцій, подальшу монополізацію держави групою наближених до її Глави осіб, поступову інтеграцію країни до євразійської спільноти тощо. Складніше, але не неможливо. Таким чином, принципових змін у характері політичного режиму та геополітичних орієнтаціях України в жовтні 2012р. не сталося. Точка біфуркації відсувається в часі, проте не надовго. Цілком імовірно, що саме у 2013р. Україна змушена буде, нарешті, визначитися з пріоритетним геополітичним вектором і тим самим - з напрямом еволюції свого політичного режиму. До цього може змусити її, з одного боку, наростаючий тиск з боку РФ з метою залучення України до Митного союзу, з іншого - визначені терміни підписання Угоди про асоціацію з ЄС (листопад 2013р.). Важливу роль у зміні ситуації може відіграти суспільство. Наразі в Україні воно не є консолідованим, а після Помаранчевих подій - і політично активним. Його участь у політичних процесах обмежується відносно високою явкою на вибори (парламентські - близько 60%) та спорадичними й розрізненими виступами проти окремих ініціатив влади, які торкаються переважно економічних інтересів (пільг) певних соціальних груп. Водночас, вибори-2012 супроводжувались очевидною активізацією громадських рухів і ЗМІ, спрямованою на забезпечення чесності, демократичності і прозорості виборчого процесу, а їх результати - засвідчили наростання в суспільстві протестних (у т.ч. радикальних) настроїв і запиту на позитивні зміни у країні. Отже, не можна виключати посилення впливу на ситуацію суспільних чинників - особливо у випадку, якщо опозиція не замикатиметься у стінах Парламенту, а шукатиме і знайде спільну мову з інститутами громадянського суспільства і громадськістю в цілому.
Особливості парламентської виборчої кампанії
1. Діюча влада розглядала вибори насамперед з точки зору утримання і зміцнення контролю над законодавчим органом,
а відтак - забезпечення керованості всієї системи державного врядування, збереження контролю над ресурсами, суспільно-політичними процесами, створення передумов для перемоги В.Януковича на президентських виборах 2015р. Реалізація цих завдань, а також високий ризик поразки зумовили концентрацію значних економічних і політичних ресурсів для забезпечення перемоги провладної Партії регіонів.
Для досягнення цієї мети влада:
• насамперед усунула від виборчого процесу лідерів опозиції шляхом їх політично мотивованого судового переслідування;
• попри публічні зобов’язання перед європейськими інститутами, ініціювала ухвалення нового Закону про вибори,
яким відновлено змішану виборчу систему, встановлено бар’єр для партій у 5%, заборонено участь у виборах блоків і голосування “проти всіх”, запроваджено виборчі процедури, вигідні для партії влади і провладних кандидатів (зокрема, виборчим законом було легалізовано технології, які створили можливість маніпуляцій і зловживань під час формування виборчих комісій). Підтримка Закону опозицією була забезпечена, фактично, шантажем - загрозою прийняття більшістю ще гіршого, з точки зору можливостей викривлення результатів виборів, закону;
• з метою підвищення лояльності до партії влади і провладних кандидатів критично налаштованого електорату використала два досить спекулятивні засоби: використання системного підкупу виборців через т.зв. “Соціальні ініціативи Президента" або через безпосереднє спрямування бюджетних коштів на вирішення потреб конкретних виборчих округів, де балотувалися кандидати від влади; застосування технології поділу виборців на підставі відмінностей їх мовних преференцій через прийняття Закону про засади державної мовної політики, який уможливив надання російській мові статусу офіційної в певних регіонах (переважно тих, що є електоральною базою Партії регіонів).
2. Парламентські вибори значною мірою були підпорядковані логіці президентської кампанії 2015р. Як провладні, так і опозиційні політичні сили вбачали значення парламентських виборів насамперед у створенні майданчика для участі у президентських виборах. Для опозиційних сил (“Батьківщина”, УДАР, “Свобода”) парламентська кампанія була нагодою заявити про себе як про реальну альтернативу діючій владі, а відтак - закласти основу для суспільної підтримки власного кандидата (кандидатів) на президентських виборах 2015р. Для кПу - шансом на повернення частини електорату, який після 2002р. відійшов до Партії регіонів, позбавлення іміджу сателіта влади, якого КПУ набула через входження до провладної коаліції Парламенту VI скликання.
3. Суспільно-політичний контекст виборів характеризували наступні чинники.
• У політичній сфері: зосередження жорсткого контролю над усіма політичними та економічними процесами в руках безпосереднього оточення Президента В.Януковича та наближених до нього груп; корумпованість владних інститутів, поширення політичної корупції; позбавлення опозиції можливостей рівної політичної конкуренції через ув’язнення Ю.Тимошенко та Ю.Луценка; обмеження свободи слова та незалежності ЗМІ, права громадян на мирні зібрання.
• У соціально-економічній сфері: зростання цін на товари та послуги; девальвація національної валюти; зниження стандартів життя громадян, зростання майнової поляризації суспільства; погіршення клімату для ділової активності.
• У зовнішньополітичній сфері: глибока криза відносин між Україною і ЄС; негативні оцінки ситуації в Україні з боку США та авторитетних міжнародних організацій; зацікавленість Росії в розвитку ситуації, яка б сприяла інтеграції України в євразійський простір.
• У суспільних настроях та очікуваннях громадян: запит на зміну ситуації в країні; високий рівень недовіри до вищих владних інститутів; певні очікування на покращення від майбутніх виборів, поєднані із скептичною оцінкою можливості таких змін1.
4. Виборчий процес мав ряд особливостей.
Фактично він розпочався задовго до офіційного оголошення ЦВК. Політичні партії, які надалі стали суб’єктами виборчого процесу (як про-владні, так і опозиційні), почали активну передвиборну агітацію за кілька місяців до офіційного початку кампанії, фінансуючи її не з виборчих фондів.
На порядок денний виборчої кампанії не було винесено нових тем чи проблем, політичні сили орієнтувалися переважно не на стратегічне бачення майбутнього країни, а на поточні потреби виборців. Такий підхід, у цілому, є виправданим, оскільки, по-перше, переважна більшість проблем модернізації України залишаються невирішеними або, навпаки, загострюються через деструктивні дії влади, по-друге, для переважної більшості громадян найбільш важливим чинником електорального вибору залишаються їх поточні соціально-економічні проблеми.
Партії - суб’єкти виборчого процесу та кандидати в депутати були позбавлені рівних прав і можливостей брати участь у виборчому процесі через широке застосування адміністративного ресурсу, незбалансоване висвітлення участі суб’єктів виборчого процесу у ЗМІ, підкуп виборців, упереджені дії та рішення органів влади стосовно опозиційних партій і кандидатів.
Характерною рисою виборів стала відсутність належного правового реагування правоохоронних органів на порушення виборчого законодавства, в т.ч. на офіційні звернення суб’єктів виборчого процесу, включно з ЦВК. Вирішення судових спорів, які виникли під час встановлення результатів голосів у т.зв. “проблемних” округах, ще раз засвідчило, що в Україні немає незалежної судової влади, суди повністю підконтрольні Президенту.
У цілому, діюча влада на всіх етапах виборів комплексно спрямовувала зусилля на забезпечення потрібного для неї результату, використовуючи для цього всі легальні та нелегальні (адміністративні) ресурси. Немає сумнівів, що такий підхід буде застосовано й на президентських виборах 2015р.
Вперше в Україні
• було широко застосовано згадану вище форму опосередкованого підкупу виборців - цільове, не передбачене початковим текстом Закону про державний бюджет, спрямування бюджетних коштів на потреби територій (мажоритарних округів), де балотувалися провладні кандидати (як правило, бізнесмени або ставленики ФПГ, родичі діючих політиків, вищих представників виконавчої влади); крім іншого, в цьому виразно проявилися такі особливості української політики, як не розме-жованість, зрощеність влади і бізнесу, а також зростаюча клановість (фамілізація) влади, що в поєднанні свідчить про олігар-хізацію держави;
• у процесі голосування та особливо підрахунку голосів на членів дільничних виборчих комісій чинився відкритий масований тиск з боку чисельних груп осіб специфічної зовнішності з журналістськими посвідченнями, а в непоодиноких випадках -практикувалося силове захоплення приміщень та/або документації спецзагонами МВС. Застосовувалася тактика блокування підрахунку голосів на дільницях (в округах), де провладні кандидати програвали; на підставі рішень суду про дійсні або сфаль-шовані порушення під час голосування (наприклад, недопущення на виборчу дільницю спостерігачів від певної партії, як правило, Партії регіонів) голосування визнавалося недійсним. У результаті, створено прецедент невизнання цВк, через відсутність протоколів, результатів виборів у п’яти виборчих округах, скасоване волевиявлення десятків тисяч громадян України.
Підсумки виборів
1. Результати виборів засвідчили політичну поразку влади - попри формування провлад-ної більшості у Верховній Раді. Партія регіонів, почесним головою якої є Президент В.Янукович, а офіційним - Прем’єр-міністр М.Азаров, втратила близько 2 млн. прихильників і посіла перше місце лише в 11 з 27 регіонів України, поступившись першістю опозиційним силам. Особливо показовим прикладом стали вибори в одномандатних округах Києва, де не переміг жоден з представників влади.
Результат опозиційних сил значною мірою зумовлений продемонстрованою ними здатністю до консолідації, що відповідало суспільному запиту. Водночас, цей результат є радше авансом довіри, вимогою узгоджених і результативних дій в Парламенті. Головним викликом для реалізації цього завдання є наближення президентських виборів, яке посилюватиме конкуренцію в опозиційному таборі.
2. Суспільство продемонструвало суттєвий запит на зміну політичних еліт і політичного курсу країни, орієнтовану насамперед на захист інтересів суспільства, а не окремих наближених до влади груп. Цей запит, разом з очікуваним погіршенням якості життя більшості українців, чинитиме дедалі більший тиск на вище державне керівництво та органи державної влади.
3. Критичні оцінки виборів в Україні європейськими інститутами, міжнародними організаціями та окремими країнами засвідчили, що українська влада не склала тест на відданість європейським цінностям. Проте, для збереження демократії і парламентаризму в Україні, опозиції і структурам громадянського суспільства слід зробити все можливе для того, щоб проблемний характер виборів не став перешкодою на шляху її європейського майбутнього.
Уроки виборів для влади, опозиції і суспільства
1. Влада має бути свідома того, що продемонстровані нею під час виборчого процесу та після нього відкрито брутальні дії, цинізм заяв про-владних речників можуть мати два діаметрально протилежні наслідки: як деморалізувати частину населення, так і радикалізувати іншу. Водночас, як апатія, так і радикалізація настроїв однаковою мірою таять у собі загрозу раптового, неконтро-льованого соціального вибуху.
2. І владі, і опозиції варто мати на увазі:
• певну вимушеність результатів виборів:
20% громадян заявили, що скористалися б правом проголосувати “проти всіх”, якби відповідне формулювання збереглось у виборчих бюлетенях;
• невеликий аванс суспільної довіри до Парламенту VII скликання: відносна більшість громадян України та жителів кожного з регіонів (крім Сходу) вважають, що вибори не допоможуть покращити ситуацію у країні; так само відносна більшість громадян і жителів регіонів (крім Заходу) засвідчили, що персональний склад нової Верховної Ради відбиває їх інтереси тією ж мірою, що й попередній2;
• наявність потужного суспільного запиту на зміну політики держави, пропозицію нового політичного курсу, відмінного від президентського: 49% громадян очікують такої пропозиції від нового складу Парламенту і лише 28% - упевнені, що Парламент має підтримати нинішній курс Президента В.Януковича. Привертає увагу та обставина, що вимогу зміни президентського курсу вимагають і значна частина жителів регіонів, що традиційно вважаються електоральним полем Партії регіонів та особисто В.Януковича: 37% жителів Півдня і 36% - Сходу.
3. Опозиції корисно врахувати також такий чинник 'її результату, як “голосування з протесту”, а не з ідеологічних переконань та підтримки ідеологій опозиційних сил. Так, є підстави припускати, що, зокрема, “Свобода” своїм несподіваним успіхом завдячує радше не партійній ідеології, а латентному (а тому й не виявленому соціологічними замірами навіть напередодні виборів) протесту. Протесту проти цинізму влади і слабкості опозиції, яку вона продемонструвала як у Парламенті VI скликання, так і в комунікації з громадськістю (і в забезпеченні суспільної підтримки власних ініціатив, і в підтримці спонтанних суспільних протестних акцій).
4. Суспільство під час виборів пересвідчилося, що влада, по-перше, відкрито ігнорує позиції критично налаштованих громадян -прихильників опозиційних політичних сил і кандидатів, вона здатна порушити право громадян на вільне волевиявлення, яке може бути просто скасоване, оголошене нікчемним; по-друге -вона повністю контролює судові і правоохоронні органи, по-третє - вона не зупиниться ні перед чим під час президентських виборів-2015. Влада показала, що не потерпить програшу та застосує будь-які засоби - від фальсифікацій до відкритого силового тиску для забезпечення перемоги свого кандидата на пост Президента України.
5. Результати виборів засвідчили, що суспільство певною мірою навчилося протистояти підкупу, залякуванню, силовому тиску з боку влади. Водночас, воно, по-перше, не має імунітету від маніпуляцій на чутливих темах - мови, національно-етнічної, релігійно-конфесійної, культурної належності, історичної пам’яті. Ці теми, що їх (з різною метою) використовують політики, здатні легко відволікти суспільну увагу від неналежних дій влади, спровокувати суспільні протистояння, під час яких, як правило, виграють політики - а не суспільство, влада - а не громадяни.
По-друге, воно не позбавлене впливу таких чинників, як земляцтво (голосування за територіально “свого” кандидата) та сімей-ственість (голосування за членів родини “свого” кандидата чи “свого” політика - чиновника, бізнесмена, який виділяє кошти на благодійну допомогу, тощо). Це привносить у політичний вибір громадян поза-політичні чинники та негативно позначається на якості законодавчої діяльності обраних під впливом таких чинників депутатів.
По-третє, переважна більшість громадян не готові до активного обстоювання своїх прав і свобод у разі їх порушення владними інститутами. Спостерігається схильність до примирення і вичікувальної позиції у сподіванні на те, що ці проблеми розв’яже політична опозиція, громадські організації та інші, політично більш активні громадяни.
|
Вы не можете комментировать!