Русский Выберите язык  Выберите язык

Итоговый отчет по результатам общенационального наблюдения за парламентскими выборами 2012

Із 21 попередження, винесених ЦВК, 4 стосувалося політичних партій (ВО «Батьківщина», «УДАР», Радикальна  партія Олега Ляшка). Всі інші грунтувались на встановлених судовими органами порушеннях з боку кандидатів у одномандатних округах. До прикладу, кандидат від ВО «Батьківщина» у ОВО №86 Анатолій Дирів (Івано-Франківська обл.) отримав від ЦВК 4 попередження.

Протягом виборчої кампанії до ЦВК надходили звернення щодо порушень виборчого законодавства від народних депутатів України, правоохоронних органів, дипломатичних представництв та окремих громадян. Усі звернення, які за висновками ЦВК стосувались інцидентів з ознаками злочинів та адміністративних правопорушень, направлялися до Генеральної прокуратури та МВС України. Практика взаємодії між ЦВК та правоохоронними органами не може вважатися ефективною. Масового поширення набула ситуація, коли органи прокуратури та МВС України направляли заяви громадян про порушення до ЦВК, а Комісія, в свою чергу, повертала ці матеріали до правоохоронних органів для належного розслідування.

ЦВК декілька разів зверталася до інших державних структур із проблемних питань виборчого процесу. Серед іншого, звернула увагу Національного банку України на неприпустимість обмеження банківськими установами за кількістю і сумою перерахувань на фінансування заходів передвиборчої агітації з відповідних рахунків виборчих фондів політичних партій, кандидатів у народні депутати. Крім цього, ЦВК направляла до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення рекомендації щодо регіональних телерадіоорганізацій, які не в повному обсязі надавали ефірний час для проведення передвиборчої агітації політичних партій та кандидатів за рахунок Державного бюджету України.

Оцінка ключових рішень Центральної виборчої комісії

Ключовими рішеннями ЦВК, які оцінювалися спостерігачами ОПОРИ, було визначення кількості та утворення одномандатних виборчих округів на постійній основі, проведення реєстрації кандидатів у народні депутати України, формування окружних виборчих комісій, визначення порядку утворення дільничних виборчих комісій, встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України.

Визначення кількості та утворення одномандатних виборчих округів

Громадянська мережа ОПОРА позитивно оцінювала Постанову ЦВК №65 «Про кількість одномандатних виборчих округівв Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь» від 09.04.2012[40]. Метод обрахунку, обраний ЦВК, був найпростішим та, одночасно, найбільш логічним: кількість округів є пропорційною кількості зареєстрованих в регіоні виборців. Значних відхилень при визначенні кількості округів, зокрема, в процесі врахування дробових залишків у межах регіонів, не було  виявлено. Це рішення ЦВК унеможливило політичні маніпуляції із необґрунтованою кількістю округів в окремих регіонах, що потенційно могло  підірвати довіру громадян до виборчого процесу. Водночас, Постанова ЦВК №82 від 28.04.2012 «Про утворення одномандатних виборчих округівна постійній основі у межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Київ та Севастополь»[41] не пройшла попереднього експертного та громадського обговорення, що в умовах відсутності  спеціального закону «Про територіальну організацію виборів та референдумів» було серйозною помилкою. За оцінками ОПОРИ, значна частина утворених округів мали сумнівну логістичну  ефективність[42].

Висунення  та реєстрація кандидатів у народні депутати України

Чинні норми Закону України «Про вибори народних депутатів України» вперше не зобов’язували політичні сили запрошувати до участі у з’їздах партій представників ЦВК, а тому заходи, які організовувались політичними силами з 30 липня по 9 серпня 2012 року, не мали чіткої структури і переважно не регламентувалися конкретними процедурами. ЦВК продемонструвала здатність у оперативному та безконфліктному режимі провести реєстрацію кандидатів у народні депутати України.Винятком стали резонансні відмови в отриманні статусу суб’єкта виборчого процесу Юлії Тимошенко та Юрію Луценку, яких висунула за виборчим списком ВО «Батьківщина». Конституція України чітко встановлює обмеження пасивного виборчого права для громадян, які мають судимість за вчинення зумисного злочину, якщо вона не знята або не погашена у встановленому Законом порядку. Відповідно, ЦВК не мала законодавчих підстав зареєструвати цих кандидатів.

На процес реєстрації кандидатів мали вплив окремі рішення судів. Зокрема, у судовому порядку оскаржувалися постанови ЦВК щодо реєстрації кандидатами футболіста Андрія Шевченка (Партія Наталі Королевської «Україна – Вперед!») та Володимира Сацюка, самовисуванця, колишнього першого заступника голови СБУ. Щодо обох виникло питання достовірності інформації про їх проживання протягом останніх 5 років на території України. Судові рішення щодо практично аналогічних справ виявилися протилежними. Крім цього, у справі скасування реєстрації Сацюка судвизнав протиправними дії членів ЦВК Андрія Магери та Валерія Шелудька, хоча комісія як колегіальний орган приймає будь-які рішення, отже персональна відповідальність двох членів комісії не мала правових підстав. Значною частиною політичного та експертного середовища судові рішення щодо встановлення факту протиправних дій з боку окремих членів  ЦВК сприймалися як прояви тиску.

Формування окружних виборчих комісій

На парламентських виборах 2012 року була відтворена спрощена процедура висування кандидатів на посади в ОВК, що призвело до несправедливих наслідків розподілу квот між суб’єктами виборчого процесу. Партії, які зареєстрували лише 1 кандидата в одномандатному мажоритарному окрузі, отримали після жеребкування 225 місць. Відповідно до Порядку, встановленого ЦВК, жеребкування щодо включення кандидатур до складу ОВК було проведено разово на усі 225 округів, що позбавило можливості реально діючі партії повноцінно брати участь у організації виборів. На попередніх виборах до Верховної Ради України жеребкування здійснювалося щодо кожної ОВК окремо, що забезпечувало дотримання принципу рівності можливостей політичних партій та кандидатів.

Громадянська мережа ОПОРА завчасно рекомендувала ЦВК переглянути затверджений порядок жеребкування щодо включення кандидатур до складу ОВК  та повернутися до попередніх процедур жеребкування по кожній ОВК окремо. На жаль, ЦВК не здійснила практичних кроків по перегляду свого рішення. Негативний потенціал нового порядку жеребкування отримав практичне підтвердження під час утворення та функціонування ОВК, що виражалося у  непропорційному представництві в ОВК переважно аутсайдерів виборів. Домінування невпливових партій в усіх 225 окружних виборчих комісіях, за умови фактичної їх передвиборчої бездіяльності, не може вважатися відповідною практикою[43].

Результати жеребкування та утворення ОВК оскаржувалися ВО «Свобода» із залученням партії «УДАР» до Київського апеляційного адміністративного суду[44]. Позивачі, серед іншого, зазначали, що проведення ЦВК одночасного жеребкування по усіх ОВК суперечить Закону України «Про вибори народних депутатів України».  Суд залишив цей позов без задоволення, зазначивши, що у виборчому законі немає прямої норми, яка зобов’язує ЦВК проводити жеребкування окремо для кожної ОВК.

Крім політичних партій-суб’єктів виборчого процесу, які брали участь у жеребкуванні, ОВК формували депутатські фракції Верховної Ради України VI скликання (по одному їх представнику включалися до складу ОВК у обов’язковому порядку). На момент утворення ОВК у Верховній Раді України було зареєстровано 5 депутатських фракцій: Комуністична партія України, Партія регіонів, «БЮТ – «Батьківщина», Народна партія та Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (до складу блоку входило 9 партій). Враховуючи те, що в українському парламенті поточного скликання наявні депутатські фракції, які утворені виборчими блоками, процес подання їх кандидатур до складу ОВК супроводжувався конфліктами. Партія «Наша Україна» подавала судовий позов на рішення ЦВК щодо врахування кандидатур до складу ОВК від фракції Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»[45]. Ця політична сила обґрунтовувала свій позов тим, що голова фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» Микола Мартиненко не погодив з нею кандидатури до складу  ОВК. Київський  апеляційний адміністративний суд залишив цей позов без задоволення.

ЦВК України докладала певних зусиль для проведення навчання членів ОВК та підвищення їх компетентності. Зокрема, Комісія прийняла Постанову «Про проведення навчання голів, заступників голів та секретарів окружних виборчих комісій із виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року»[46]. Відповідно до документу голови, заступники голів та секретарі ОВК мали пройти навчання у формі семінару-наради, яке проводилося членами Центральної виборчої комісії, керівниками та працівниками структурних підрозділів Секретаріату Комісії та Служби розпорядника Державного реєстру виборців. Поза тим, в умовах інтенсивних ротацій в складі ОВК разове навчання їх керівного складу наврядчи мало довготривалий вплив на організацію виборчого процесу. Як і на попередніх виборах, в Україні залишається невирішеною проблема забезпечення комплексної системи навчання для членів виборчих комісій.

Визначення порядку утворення дільничних виборчих комісій

Одним із ключових етапів підготовки до проведення парламентських виборів став процес формування дільничних виборчих комісій. Відповідно до ч 5. статті 28 та Перехідним і Прикінцевим положенням Закону України «Про вибори народних депутатів України» право на подання кандидатур до складу ДВК мали депутатські фракції Верховної Ради України поточного скликання, політичні партії-суб’єкти виборчого процесу та кандидати в одномандатних округах. Кандидатури від фракцій включалися до складу ДВК в обов’язковому порядку, представники політичних партій та кандидатів в одномандатних округах мали входити до цих комісій за результатами жеребкування.

Неочікувано для більшості суб’єктів виборчого процесу ЦВК в розпал кампанії (13 вересня) внесла зміни до власної травневої Постанови №88 «Про Порядок проведення жеребкування щодо включення кандидатур до складу дільничних виборчих комісій з виборів народних депутатів України»[47]і кардинально його змінила (Постанова №895[48]). За 5 днів до початку жеребкування ЦВК поспішно та без публічної дискусії визначила нову процедуру. Члени ОВК та інші суб’єкти виборчого процесу виявились не готовими належним чином організувати та забезпечити контроль за проведенням жеребкування. З документу було виключено норму про необхідність окремого жеребкування щодо кожної дільниці. Також на основі проведеного жеребкування до складу ДВК включалися саме номери кандидатур, а не суб’єкти подання цих кандидатур (як це було у випадку жеребкування до складу ОВК). Постановою також було дозволено технічному персоналу залучатися до організації та проведення жеребкування, що необґрунтовано розподіляло відповідальність між членами ОВК та залученими особами. Можливість оглядати жеребки, відповідно до Постанови №895, мали лише кандидати і уповноважені особи політичних партій, тоді як громадські спостерігачі необґрунтовано позбавлені цього права.

Рішення ЦВК про зміни в порядку проведення жеребкування кандидатур до складу ДВК та їх застосування на практиці супроваджувалися скаргами та судовими позовами. Зокрема,  ВО «Свобода» із залученням представників ВО «Батьківщина» та партії «УДАР» оскаржувало Постанову ЦВК №895 «Про внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 17 травня 2012 року №88 "Про Порядок проведення жеребкування щодо включення кандидатур до складу дільничних виборчих комісій з виборів народних депутатів України"».[49]  Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначила, що виборчий закон не містить вказівок щодо особливостей проведення жеребкування, а тому, надає право Центральній виборчій комісії на власний розсуд визначати процедуру такого жеребкування.[50] Після проведення жеребкування в усіх регіонах та округах суб’єкти виборчого процесу оскаржували рішення, дії чи бездіяльність ОВК у судовому порядку. Конфлікти часто провокувались низькою поінформованістю членів ОВК та суб’єктів виборчого процесу про порядок проведення жеребкування.

Встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України

У діяльності ЦВК процедури зі встановлення підсумків голосування та результатів виборів належали до найбільш конфліктних етапів виборчого процесу. 5 листопада 2012 року ЦВК прийняла Постанову №1931 «Про неможливість достовірного встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатних виборчих округах №94, 132, 194, 197 та 223»[51]. Це рішення ЦВК прийняла на підставі численних скарг суб’єктів виборчого процесу. Комісія звернулася до Верховної Ради України щодо прийняття нею рішень стосовно проведення повторних виборів народних депутатів України. Такий крок ЦВК не став виходом із юридично неоднозначної ситуації у проблемних округах, оскільки Верховна Рада України своєю Постановою запропонувала їй самостійно оголосити повторні вибори. У нинішніх політико-правових умовах проведення повторних виборів неможливо без внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України». П’ять відповідних законопроектів зареєстровано у Верховній Раді України[52].

ОПОРА відзначає, що ЦВК під час розгляду округів, у яких фіксувалися проблеми зі встановленням підсумків голосування, не виробила універсальних підходів. Враховуючи те, що кількість проблемних округів була більшою, ніж зазначено у Постанові №1931 «Про неможливість достовірного встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатних виборчих округах №94, 132, 194, 197 та 223», незрозумілою залишається аргументація дій Комісії  щодо інших конфліктних  ситуацій.

10 листопада 2012 року ЦВК склала Протокол «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному окрузі», який п’ять членів Комісії підписали із окремими думками.

ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРУЖНИХ ВИБОРЧИХ КОМІСІЙ

225 окружних виборчих комісій були наділені повноваженнями щодо організації та проведення виборів народних депутатів України в межах одномандатних округів. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про вибори народних депутатів України» ключовими повноваженнями ОВК є утворення дільничних виборчих комісій (ДВК), передача ДВК виборчих бюлетенів та іншої документації, реєстрація офіційних спостерігачів, здійснення контролю за однаковим застосуванням норм виборчого законодавства, розгляд скарг на дії ДВК, встановлення підсумків голосування в межах округу.

Партійний склад ДВК

За результатами жеребкування між політичними партіями-суб’єктами виборчого процесу та кандидатами в одномандатних округах, обов’язковим включенням кандидатур від депутатських фракцій, склад ДВК розподілився таким чином:

  • Представництво  в ОВК отримали 19 партій-суб’єктів виборчого процесу (з них лише 5 висунули своїх кандидатів у народні депутати списком) та 5 депутатських фракцій;
  • 4 депутатські фракції (депутатські фракції КПУ, ПР, БЮТ, НП) та 5 політичних партій-суб’єктів виборчого процесу («Молодь до влади», «Русь єдина», Народно-трудовий союз, «Братство», Українська партія «Зелена планета») представлені у всіх 225 окружних виборчих комісіях;
  • Фракція Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»,  партії «Руський блок» та «Україна – Вперед!» не були представлені лише в декількох ОВК. Інші суб’єкти виборчого процесу  – див. «Короткі підсумки формування ОВК на виборах народних депутатів України»[53].

Мережа ОПОРА протягом виборчої кампанії неодноразово звертала увагу громадськості на те, що застосовані процедури формування ОВК призвели до домінування в них маловпливових партій. Ці політичні структури практично не брали участі у передвиборчій боротьбі, а їх квоти у виборчих комісіях контролювалися більш потужними партіями. Непрозорий спосіб посилення представництва в ОВК використовувався провладною та опозиційними політичними силами. Втім, за допомогою квот маловпливових партій  в ОВК  була встановлена саме провладна більшість.

Ротації  в складі ОВК

ОПОРА відзначає, що усі політичні сили безвідповідально поставилися до підбору кадрів в ОВК та здійснювали їх перманентні заміни. Найбільш критичною була ситуація із квотами маловпливових партій, які майже повністю оновили своє представництво в ОВК протягом першого тижня після їх утворення. Особливо загрозливих форм ця проблема набула на початкових етапах роботи ОВК, коли представники маловпливових партій масово ігнорували їх засідання. Постійні ротації в ОВК засвідчили непублічний контроль за квотами «аутсайдерів» виборів з боку лідерів парламентських перегонів. 

Інтенсивні заміни в складі ОВК продовжувалися до встановлення підсумків голосування в межах округів. До прикладу, 7 листопада 2012 року ЦВК за ініціативи суб’єктів  виборчого  процесу замінила 10 з 18 членів ОВК №194 (Черкаська обл.)[54]  ЦВК за власним рішенням та зверненням ОВК також замінювала керівництво окремих  комісій. Зокрема, 2 листопада була здійснена ротація голови ОВК №223 (м. Київ) у зв’язку із встановленням ЦВК факту грубого порушення виборчого законодавства з його боку.[55] За результатами розгляду подання ОВК №11 (Вінницька обл.)  ЦВК замінила її голову.

 

Автор: admin от 05.12.2012
Оценка: 





  

Вы не можете комментировать!

 

Печать | Copyright © 2012, Chernenko Ev. Перепечатка материалов только при наличии активной гиперссылки на vibori.co.ua. | | Контакты
CMS Status-X