В українській виборчій практиці довгий час побутувала думка, що націонал-демократи здатні до об’єднання лише перед розстрілом. Дехто, утрируючи, вважав, що навіть розстріл не може об’єднати вітчизняних нац-демів.

Остання парламентська кампанія забезпечила певний матеріал, на підставі якого можна перевірити валідність попередніх тверджень. В першу чергу, це стосується ходу кампанії та результатів виборів в одномандатних виборчих округах.

Назагал опозиція перемогла у 57 округах. Внаслідок "неможливості встановлення результату" опозиціонери не дорахувались ще 5 мажоритарних мандатів. Майже одразу дискусія з цього приводу звелась до єдиного запитання: багато це чи мало?

Більшість оцінок надавали перевагу другому варіанту відповіді. На підтримку такої позиції залучався такий аргумент: сумарний результат голосування за двох опозиційних кандидатів в деяких округах є більшим, ніж результат переможця – "регіонала" чи самовисуванця.

Така інтерпретація даних є поверхневою і не враховує декількох важливих обставин і факторів.

Однак, на нашу думку, уваги заслуговує не лише результат опозиції на мажоритарці – реальний та можливий, але й особливості поведінки опозиційних партій в округах.

Узгодження єдиних кандидатів в округах відбувалось на двох рівнях. У липні 2012 року про єдиних кандидатів у всіх округах домовились "Батьківщина" і "Свобода": 190 округів відійшли першій, 35 – другій.

Менш ніж за два тижні до дня голосування крок назустріч один одному вирішили зробити "Батьківщина" і УДАР. Однак, задеклароване бажання більшою мірою було спрямоване на створення інформаційного приводу, ніж на реальне узгодження позицій.

По-перше, керуючись принципом "на тобі небоже, що мені негоже", партії у більшості випадків пожертвували одна одній пішаків. По-друге, у день голосування у 116 округах змагались кандидати і від "Батьківщини", і від УДАРу.

Також варто нагадати, що своїх кандидатів не узгоджували "Свобода" і УДАР. В результаті кандидати від цих партій одночасно балотувались у 32 округах. Тож на минулих виборах у 148 округах балотувалось по двоє кандидатів від опозиційних партій.

Сьогодні лунають звинувачення на адресу УДАРу, кандидати якого, мовляв, не дозволили іншим опозиційним кандидатам перемогти регіоналів або самовисуванців у 21 окрузі. Давайте розберемось.

По-перше, ця кількість не включає в себе 3 округи – 132, 197, 223, у яких "неможливо встановити результати". В цих округах перемогли представники опозиції – двоє кандидатів від "Батьківщини" і один свободівець. Однак, завдяки викривленню підсумків голосування і спотворенню результатів виборів, опозиція втратила ці мандати.

Тож, виникає питання щодо причинно-наслідкових зв’язків: опозиційні партії не дорахувались трьох мандатів через балотування в цих округах ударівців чи через фальсифікації?

Звичайно, хтось може зауважити, що, якби ударівці відмовились від балотування в цих округах, то, можливо, різниця між опозиційними кандидатами і їх опонентами була б більшою, і, знову ж таки, можливо, ці опоненти змирились би зі своєю поразкою.

Можливо. Однак, усі ці "можливо" не є аргументами, а лише зводять на манівці безпідставних умовиводів.

По-друге, сума результатів двох опозиційних кандидатів, яка є більшою за результат переможця в окрузі, не дає нам підстав говорити про можливу перемогу опозиціонера. Доречніше і більш відповідно було б говорити про шанси на успіх.

Якщо ж розглядати ситуацію під таким кутом зору, то з 18 округів, які залишились, є декілька, в яких шанси опозиціонерів на успіх були б мінімальними. У даному контексті нас цікавитиме не просто сума результатів опозиціонерів та факт її переваги над результатом переможця, але й різниця між цими результатами та композиція показників опозиціонерів.

Шанси на успіх єдиного кандидата збільшуються за двох умов: значної різниці між сумою результатів опозиціонерів та переможця, а також незначної різниці між результатом переможця та тим кандидатом, який фактично посів друге місце.

Продемонструємо на прикладі. Зверніть увагу на показники 11 виборчого округу. Різниця між сумарним результатом кандидата "Батьківщини" та ударівця і переможця-самовисуванця становить 11,60%. Різниця ж між результатом кандидата "Батьківщини" та самовисуванця дорівнює 2,16%.

Це означає, що для потенційно-мінімальної перемоги опозиціонера над самовисуванцем потрібно було, щоб лише 2,16% з 13,75% виборців ударівця проголосували за кандидата "Батьківщини".

Шанси на успіх у цьому окрузі були набагато вищими, ніж, скажімо, в окрузі номер 101. Різниця між сумарним результатом двох опозиційних кандидатів в цьому окрузі становить 0,04%, а різниця між переможцем і опозиційним кандидатом, що посів друге місце – 9.85%. Таким чином, для мінімальної перемоги опозиціонера потрібно було, щоб 9,86% з 9,89% виборців ударів ця – майже 100% – проголосували за кандидата "Батьківщини". Чи можливо подібне? Так. Чи високими є шанси саме такого розвитку подій? Навряд чи.

Окрім 101 округу подібні ситуації склались ще у чотирьох округах – 66, 82, 184, 188. Не заперечуємо гіпотетичної можливості автоматичного і повного перетікання голосів у разі відмови ударівців від балотування в цих округах на користь кандидатів від "Батьківщини", або навпаки (округ 82).

Однак, сам факт існування такої гіпотетичної можливості жодним чином не означає значних шансів для її реалізації.

У даному контексті часто йде посилання на можливість кумулятивного ефекту, коли загальний результат узгодженого кандидата може бути більшим від потенційної суми результатів двох кандидатів – того, хто знімається і того, на чию користь він знімається.

У даному дослідженні не враховані можливості кумулятивні ефекту, оскільки для цього потрібно володіти відповідними, гідними довіри результатами соціологічних замірів перед днем голосування по кожному згаданому округу.

Інакше на таких самих підставах про можливість кумулятивного ефекту потрібно говорити у всіх 148 округах, в яких балотувались два кандидата від опозиційних партій.

По-третє, в 102 окрузі за кандидатів від УДАРу та "Свободи" проголосувало відповідно 19,69% та 19,79% виборців. Навряд чи перед виборами хтось із них вважався очевидним фаворитом у боротьбі із регіоналом, та міг вимагати від суперника зняття на свою користь.

Таким чином, залишається 12 виборчих округів, у яких сукупний результат кандидатів від двох опозиційних партій перевищує результат переможця настільки, що це дозволяє говорити про високі шанси на перемогу в цих округах опозиційних кандидатів.

Фактом є те, що у всіх 12 округах кандидати "Батьківщини" здобули більшу підтримку, ніж ударівці. Однак це не може бути аргументом на користь того, що УДАР повинен був зняти своїх висуванців на користь "Батьківщини".

У публічній площині процесу узгодження мажоритарників між цими партіями згадувався лише 199 округ. І то лише в односторонньому випадку: УДАР запропонував "Батьківщині" звільнити цей округ для свого кандидата, однак "Батьківщина" цю пропозицію проігнорувала.

Щодо інших одинадцяти округів – 11, 14, 20, 21, 87, 90, 96, 100, 155, 190, 191, 199 – навіть не велись переговори. Принаймні, публічно.

Пояснити це можна по-різному, в залежності від конкретної ситуації. Можемо лише обережно припустити, виходячи із показників по цих округах, що "Батьківщина" сподівалась перемогти там без сторонньої допомоги. Так це чи не так, не можемо стверджувати напевно.

Однак, якщо б "Батьківщина" вирішила перестрахуватись і провела переговори з УДАРом по цих округах, то її результат міг би бути дещо кращим. Очевидним є одне: саме "Батьківщина" мала б виступати ініціатором таких переговорів, оскільки найбільше втратила від їхньої відсутності.

В умовах мажоритарної складової виборів, запорукою результату є передвиборча координація між рейтинговими суб’єктами щодо визначення єдиних кандидатів в округах.

Суб’єкти, які в силу різних обставин і причин знехтували такою координацією, природно, зазнали втрат. І відповідальність за ці втрати рівномірно лягає на плечі обох цих суб’єктів. Незалежно від того, скільки голосів виборців і хто у кого "відтягнув".

Більшої уваги заслуговує "особиста" поведінка партій та їхніх кандидатів у мажоритарних округах. Адже ця поведінка вимагає не лише певних експертних пояснень, але й прямих і відвертих відповідей від опозиційних лідерів.

УДАР номінував 224 мажоритарників. 32 кандидатам партія скасувала реєстрацію на користь "Батьківщини" та опозиційно налаштованих самовисуванців. Ще 9 кандидатів самостійно відмовились від балотування. "Батьківщина", взявши на себе зобов’язання номінувати 190 кандидатів, однак, залишила дев’ять округів без своїх висуванців.

Реєстрація 26 кандидатів була скасована на користь УДАРу. Один кандидат звернувся із заявою про відмову балотуватися.

На особливу увагу у даному контексті заслуговують два округи – 24 та 173, у кожного з яких своя історія.

Так, 15 жовтня УДАР знімає свого кандидата у 24 окрузі, публічно не вказуючи на чию користь це робиться. На наступний день у цьому ж окрузі "Батьківщина" теж знімає свого кандидата. В результаті перемагає самовисуванець Яків Безбах.

15 жовтня УДАР також знімає свого кандидата у 173 окрузі, але цього разу вже на користь кандидата від "Батьківщини" Олексія Підгорного. На наступний день Підгорний відмовляється від балотування. В окрузі перемагає регіонал Анатолій Денисенко.

Загалом на минулих виборах було п’ять округів – 17, 24, 129, 141, 173 – на яких в день голосування не було жодного опозиційного кандидата.

Було б непогано, якщо б до прийняття присяги їхніми депутатами, опозиційні лідери пояснили своїм прихильникам та виборцям особливості своєї поведінки та поведінки деяких своїх кандидатів в мажоритарних округах.

Загалом, можемо констатувати, що узгодження кандидатів спрацювало на рівні "Батьківщина"-"Свобода".

По-перше, тому, що кандидати цих партій не конкурували між собою в жодному з округів.

По-друге, тому, що узгодження позицій відбулось за три місяці до дня голосування.

Вдавана ж координація дій між "Батьківщиною" та УДАРом відбувалась напередодні дня голосування і стосувалась незначної частини округів. Зрештою, відповідним був і їхній результат на мажоритарці. Результат, відповідальність за який рівною мірою лежить на цих двох партіях.

Назар Бойко,  УП